музичний супровід для прочитання (ставити на мінімальну гучність)
ㅤㅤОдного разу в одній далекій країні жив один Ніхто. Цей Ніхто народився і ріс у правильній та повній родині, де про нього завжди піклувалися і годували. Він не був Ніхто від народження, він ним став, щоб було легше жити. У дитячому садку він був безпроблемною і найтихішою дитиною. Ще з раннього дитинства він звик слідувати правилам і рухатися за течією чужих установок; йому ніколи не подобалося думати та вирішувати. Нічого не віщувало біди для Ніхто. Було дуже правильно бути таким, яким був він.
ㅤㅤВін вирішив стати Ніхто, бо йому так було комфортно в цьому світі і він дуже рано це добре зрозумів. Ще в школі, познайомившись з відповідальністю та вибором і зрозумів, що не хоче мати з ними нічого спільного — вони лякали, його лякало почуття значущості та впливу. Ніхто ніколи не приймав участі у конфліктах. Ніхто ніколи не прагнув уваги, але часто ставав прикладом для інших. У школі він був відмінником, бо йому казали думати тільки про навчання, і він тільки навчався. Ніхто подобався всім. Проте, незважаючи на це, у нього не було друзів, лише знайомі, з якими він спілкувався, бо йому казали з ними спілкуватися.
ㅤㅤУ школі їм казали що майбутнє не за людьми, а за людством! Що тільки разом вони мають значення і можуть слідувати великій спільній меті. Ніхто повністю підтримував це. З рештою, про це говорить той факт, що за всі роки навчення в улюбленій школі, його ніколи не били по зап’ясткам за прояви емоцій та інше «шкідництво та безглуздя спільній меті».
ㅤㅤЯкось, йдучи додому після школи, він побачив, як група підлітків знущалася та била молодшу дитину. Він пройшов повз, хоча ходив на бокс, як того хотів його батько. Ніхто легко міг захистити хлопця, але це була не його справа. Йому ніколи не казали за когось заступатися — у цьому не було сенсу. Ніхто просто не знав, як йому реагувати, і, як зазвичай, зреагував ніяк. Зрештою, той хлопець сам винен: засміявся тоді в їдальні, а тепер плаче. Ходять чутки що в нього знайшли зошит з віршами… Вірші це еґоїзм.
ㅤㅤНіхто дуже любив дивитися телевізор. З нього він дізнавався, що робити, як виглядати, як жити. Він сприймав екран як частину сім’ї — як батька чи матір, які завжди ним керували. Зараз по телевізору йшла його улюблена програма. Програма, яку мали дивитися всі. У ній розповідалося про те, як погано відчувати емоції, як погано виділятися.
ㅤㅤВони мали рацію, — подумав Ніхто і, не вимикаючи телевізора, пішов спати у свою кімнату. Крізь сон він знову чув монотонний голос, який розповідав, наскільки жахливо шкодить економіці проклятий еґоїзм, який їхня прекрасна держава майже викорінила, про небезпеку емоційності та те, що це потрібно лікувати. Вони повторювали ці речі щодня, радили не вимикати телевізори на ніч. У кожній сім’ї обов’язково мав бути телевізор. Ніхто був згоден з усім, що відбувалося навколо, і не розумів, як можна не почуватися добре, коли про тебе постійно піклуються. Це було ніби дитинство, розтягнуте на ціле життя, ніби по життєвий відпочинок від будь-яких складнощів. А що найголовніше — відчувати себе частиною великого чогось.
ㅤㅤУ нього не було проблем із власними кордонами чи відстоюванням власної думки, бо їх у нього просто не було. Вступивши до коледжу, Ніхто продовжував добре вчитися. Продовжував подобатися всім. Його життя і він сам були такими зручними. Перше кохання за нього також вибрали люблячі батьки, які, як завжди, хотіли для нього тільки найкращого та найвигіднішого шлюбу. Але їхні стосунки не проіснували довго, бо він був Ніхто, а вона не вміла поводитися "правильно". Тому її забрали — він здав її, щойно йому набридла її деструктивна поведінка та постійні засудження його за те, яким він є. Через неї Ніхто вперше задумався, що з ним щось не так. Але швидко про це забув. Бо він же Ніхто, і ніщо його не має турбувати.
ㅤㅤВідучившись у коледжі, Ніхто пішов на війну, бо його держава воювала із сусідньою країною, яка, на відміну від їхнього великого союзу, жила неправильно. Він не відчував провини — він просто виконував накази. Зрештою, їм казали, що вони не стріляють у людей у захоплених містах, а просто випускають кулі по сигналу. Він же Ніхто і є ніким — це кулі вбивають людей, а не він. Ворожа країна була захоплена та виправлена. Повернувшись із війни, Ніхто став поважним ветераном. Те, що він вибрав бути ніким, принесло йому визнання.
ㅤㅤУчора він почув, як старенький батько розсміявся на всю кухню. Як і казали по телевізору, Ніхто звернувся до тієї самої служби, яка забрала його колишню і батька забрали у той же день, так само. Після цього мати зненавиділа його, і незабаром забрали і її. Тепер у його житті залишився єдиний авторитет — телевізор. Через нього йому казали як жити правильно. Так Ніхто залишився без нікого, бо ніхто не був йому потрібен.
ㅤㅤНіхто влаштувалися на роботу на завод із виготовлення набоїв, і там він робив ті самі кулі, які випускав по мирному населенню за сигналом, у тій країні, назву якої навіть не знав. Йому не потрібно було нічого знати, йому не потрібно було нічого думати. Ніколи.
ㅤㅤЗгодом Ніхто зустрів правильну жінку, яка теж була ніким. Вони створили правильну родину, завели дітей, яких годували й про яких піклувалися. Йшли роки, Ніхто старішав, але залишався так само ніким. І все було добре. До того моменту, як на прогулянці з дитиною вони побачили миле кошеня на узбіччі, його 12-річна донька засміялася і кинулась до тварини. Цього не бачив ніхто, але він це бачив. Дітям ще можна було помилятися в такому віці, але його донька помилялася дуже часто і не виправлялася, скільки разів з нею не говорили чи карали її вже. Рано чи пізно йому доведеться здати її, але він не міг. Ніхто почав переживати за неї, хоча знав, що це теж неправильно.
ㅤㅤТого дня в нього стався нервовий зрив: він кричав, сміявся, плакав. Це точно чули сусіди. Тоді він почав боятися — більше за все на світі він боявся зрадити свою державу і опинитися там, куди забирали за прояви еґоїзму чи емоцій. Тієї ночі він застрелився, кулею власного виробництва. Ніхто помер кимось. Вкінці свого життя він вперше зробив вибір і прийняв своє рішення.
