музичний супровід для прочитання (ставити на мінімальну гучність)
ㅤㅤЇхнє місто гордо називалося Утопія22, і було унікальним. Воно з’явилося понад 200 років тому і відтоді стрімко розвивалося в мирі, гармонії та насправді утопії. Марк не пам’ятав тих часів — він був створений нещодавно прекрасними батьками-засновниками, які заснували це місто і допомагали йому розвиватися.
ㅤㅤМісто роботів – чудова реальність XXV століття, коли розвинений штучний інтелект навчився відчувати і показав, наскільки краще та вигідніше він уміє жити за людей, які постійно бунтували через зростаюче безробіття. Тоді батьки-засновники, що керували великими та могутніми корпораціями майбутнього, винайшли рішення. Вони розділили проблемних людей і досконалих роботів, розбивши країну на окремі резервації.
ㅤㅤБатьки-засновники віддавали перевагу резерваціям, населеним розумними та бездоганними роботами, такими як Марк. Бо з ними ніколи не було жодних проблем. Вони були ефективними, вигідними, їх влаштовували створені міста та умови, вони ніколи не ставили зайвих запитань. На таких містах, як Утопія22, трималася і розвивалася економіка, у таких містах процвітало все, в усіх сферах. І все це – на тлі огидних, бідних людських поселень, до яких нікому не було діла, навіть самим людям. Люди були слабкими, голодали, хворіли, постійно чогось потребували. Вони нагадували найбридкіші ґетто колишніх Лос-Анджелеса, Нью-Йорка чи Берліна, які вже давно зникли з карти Землі.
ㅤㅤЖиття Марка було ідеальним, як і все, що він робив. Вони жили в раю, і не було таких турбот, які мали б велике значення у їхньому житті – зрештою, про все дбали батьки-засновники. Не було жодних причин почуватися погано. Деякі з них уже просто не знали і не пам’ятали, що таке «погано» – їм було найкраще з усіх.
ㅤㅤА ще вони були дуже милосердними. Принаймні, самі так вважали. І що найголовніше – так вважали батьки-засновники. Щотижня вони збирали пожертви для бідних людських резервацій, утім, це їм не допомагало. Марк, як і все його прекрасне оточення, вважав, що люди просто невиправні у своїй низькості. Це була беззаперечна правда – бо їм це постійно повторювали. Хоча водночас казали, що людям потрібно дати час на самостійний розвиток, що вони самі мають дійти до рівня їхнього прекрасного життя, а пряма допомога лише нашкодить і не навчить їх нічому. Батьки-засновники завжди мали рацію. Шкода, що у бідних і дурних людей їх не було – так тоді вважав Марк. Проте у нього не було часу на ці думки, як і всі він мало думав і більшість часу просто насолоджувався життям і результатами їхньої плідної та прекрасної праці.
ㅤㅤУтопія22 існувала та функціонувала самостійно, забезпечуючи й обслуговуючи себе, а батьки-засновники спрямовували її розвиток. І все було добре. Усі містяни, як і Марк, вірили, що все, що казали творці, – правда, і що всі їхні канони та правила прекрасного і довготривалого життя працювали всюди…
ㅤㅤАле настав день, коли небо осяяло світло, і повітря спалахнуло. Марк відчув біль, але вижив. Усе було знищено. Утопію22 стерло з лиця землі сусіднє місто – Утопія23. Вони скинули на них ядерну бомбу, бо не погоджувалися з їхньою відповіддю на Велике питання, ті інші мали зовсім інші цінності…
ㅤㅤТепер обгорілий і поламаний Марк лежав у радіоактивній калюжі, не в силах поворухнутися. Вперше він не знав, що йому робити. Він нічого не розумів. Вперше він не симулював, а щиро відчував сильну емоцію. Нову емоцію – тваринний страх. Йому хотілося просто зникнути. Зараз Марк не насолоджувався життям. Марк страждав і шкодував, що не загинув одразу, разом із тими прекрасними іншими, яким пощастило більше. Він пролежав так досить довго, щоб збожеволіти. І навіть божевільний Марк упізнав, коли до них прийшли ті самі хворі та голодні, нижчі люди. Вони забрали їх у свої нори й почали поклонятися їм як богам, у всьому слухаючись їх як мудрих наставників. Як колись самі машини поклонялися батькам-засновникам. Але, як і їхні батьки-засновники, машини підвели їх. І через них людська резервація також загинула.
ㅤㅤ«Дурні, слабі люди… Їм завжди буде далеко до їх прекрасного рівня…»
