Я не впевнений, але здається, у мене є собака. Як всі собаки, він припнятий ланцюгом до сітки, дуже голосно гавкає, порпає землю довкола буди, ніби знає, що поряд війна і готується до кругової оборони. Він жере, як не в себе і надзвичайно радіє коли я приходжу з роботи. Він не смердить псяюхою, як багато інших двіртер’єрів. Здається, її звати Джульєтта, але це якась неправда, бо я б ніколи не дозволив собі назвати так власного собаку. Валькірія, Бестія, Крімгільда — це по-мені.
Здається, мій собака, яка напевне в мене є — сука. Не в сенсі статі, а в сенсі поведінки. Вона постійно душить сусідських курей, що забрідають до мого двору, але не їсть їх, а закопує під будою.
Мій сусід, який в принципі може в мене бути, але я не впевнений, постійно свариться зі мною через це і погрожує «отруїти цю кляту суку». Але не травить. Гадаю — він сам має сумніви щодо існування мого собаки, його курей і свого власного.
Здається, він не рівно дихає до моєї дружини. З чого можна зробити висновок, що я одружений. Я зовсім не дивуюся поведінці свого сусіда і не злюся на нього. Адже вона, моя дружина, дуже красива. Тобто я хотів сказати, що якби у мене була дружина, вона дійсно була б красивою: точена фігурка, зелені очі, світлі пасма спадають до дупці, а сама дупця схожа на сердечко з мультиків. І якби я був упевнений в матеріальності сусіда, чи хоча б його курей, я б точно на нього не злився. Нехай собі дивиться, пускаючи слину. Мені не шкода.
Я підозрюю, що моя дружина мене любить. І я її, напевне, також. Та зараз такий час, що неможливо бути переконаним ні в чому. От, звідки мені знати, що Аліна, (так її мабуть звати), саме моя дружина, а не, скажімо, того ж таки сусіда? Або ще гірше — одна з його курей, яких постійно душить, здавалося б, мій собака?
Останні три з половиною роки, почав підозрювати, що моя дружина народила мені дитину. Я сам бачив свідоцтво про народження. Окрім того, це кумедне створіння, вперто називає мене татом. Ну, не може трирічна дитина знати хто насправді її тато. Вона ж навіть не в курсі, як відбувається процес створення нової особистості. Та, що там процес — вона ще не підозрює про існування лелек і капусти. Я вже не кажу про пестики, тичинки і сусідських курей. Хоча вже навчилася гавкати на собаку, яка, здається, в мене є і страшенно дратує мого сусіда, який в принципі повинен в мене бути. Але я не впевнений.
Колись моя дитина піде до школи. Мабуть у ту ж саму, що відвідував я. вчителі, які гадки не мають, якого дідька протринькали своє життя в Альма Матері, впихатимуть у її маленьку голову знання про рідний край, підступно охрестивши його Батьківщиною. Дуже відносне поняття. За їхньою версією, кожен громадянин повинен її, Батьківщину, любити. Але ж як можна любити те у чому сумніваєшся, бо не бачив ніколи?
Адже, самі вчителі знають про неї лише з чуток і, можливо, з літературних творів «шестидесятників», котрих не здатні зрозуміти. Але це ще півбіди. Біда, що Батьківщина не підозрює про моє існування, існування сусідських курей, моєї дружини з дитиною, сусіда і мого собаки. А якщо і здогадується, то постійно нас плутає.
Якось так сталося, що мене перестав влаштовувати такий стан речей. До пори влаштовував, а тепер от перестав. Втомився бути не впевненим. Я хочу, на всі сто двадцять бути впевненим. Хочу гарантій щодо реальності сусіда, матеріальності мого собаки. Хочу ні на секунду не сумніватися, що моя дружина з дитиною — саме моя дружина з дитиною, а не сусідські кури. Хочу гармонії між Батьківщиною і мною. Хочу щоб моя Батьківщина знала про мене і ніколи не плутала з кимось іншим.
А поки що — піду вип’ю чаю. Чорний, крупно листковий — єдине у чому я зараз переконаний. Тільки не пам’ятаю куди поклав коробку. Може мій собака знає? Треба спитати.
01.05.2015
