Сьогодні у нашому домі з самого ранку панує атмосфера приємного очікування, сьогодні вівторок, а отже у неї по плану день на закупки і нам привезуть новобранців. Можливо, хтось їз них, як і я, затримається тут на довго, хтось потрапить сюди лише на кілька годин, а хтось сконає в дальньому куточку повільно перетворюючись на купку плісняви. Але як би не склалася доля цих салаг-новачків, це буде найкраща пригода у їхньому житті.
І в курсі всіх найцікавіших подій триматиму вас я, мене звати Маринада (це не офіційне моє імʼя) я баночка з маринованими огірками
Я перебуваю у нашому морозному домі, який вона називає холодильником, найдовше з усіх мешканців, цілих шість місяців і вісімнадцять днів, вона купила мене по акції в супермаркеті і спочатку я вірила в те що вона використає мене, але потім зрозуміла що стоятиму тут ще довго.
За час свого перебування в холодильнику, я була свідком цікавих історій, я бачила сміх і сльози, радощі і розчарування, ейфорію і відчай. І, до речі, все це я кажу не про нашу хазяйку, а про моїх сусідів, мешканців холодильника, так-так, не дивуйтеся, з вашими продуктами трапляються дуже цікаві історії.
Ну що ж, малята, вмощуйтеся зручніше, перша моя історія буде присвячена тому незабутньому дню, коли я потрапила сюди, у місце яке стало моїм домом.
Після того як мене виготовили я, майже, одразу потрапила на полиці одного з найвідоміших супермаркетів нашої країни, я не довго перебувала на складі, але за той короткий час встигла дізнатися, що головною метою таких баночок як я було потрапити саме до великого супермаркету, тоді шанси, що тебе куплять, сягають маже 100% і мені пощастило.
На полиці магазину я теж постояла не довго, через декілька днів, після того як мене виставили, я побачила її, вона йшла між рядів в одній руці тримаючи корзину, а в іншій телефон, її волосся було зібране в акуратний розрьопаний пучок, а розтягнуті на колінах спортивки та худі оверсайз прямо таки кричали про те що, ця прекрасна, охайна, ділова жінка, прийшла саме за мною. Я так зраділа, що мало не впала з полиці. Але….вона пройшла повз, мене охопив розпач, аж раптом вона помітила рятівний для мене червоний цінник. Повернулася, детально роздивилася ціну і промовила в голос: Не люблю закатки але раптом згодиться, акція ж, треба брати.
Взяла мене і поклала в свою корзину і тут я зрозуміла, що потрапила до фінансово грамотної людини, це було неймовірне щастя.
Вона ще довго ходила по магазину роздивляючись червоні цінники і за цей час до мене у корзину потрапило декілька сусідів, ми одразу знайомилися і ставали один одному найріднішими у цілому світі. Так у мене з’явилося декілька сестер: баночка з консервованим горошком, яка всю дорогу додому скаржилися, що не хоче щоб її поклали до якогось там салату з картоплею, ковбасою і майонезом вона, бачте, була народжена для високої кухні, дві баночки дієтичної коли які дружно перешіптувалися, що їхнє «зеро» і розтягнуті спортивки вже не врятують фігуру нашої хазяйки і ще маленька трьохсотграмова шоколадка з фіолетовою коровою на етикетці, яка аристократично мовчала ввесь час нашої подорожі з магазину додому. А також, до сестер приєдналися і брати: білий хліб, що своїм ароматом одразу привернув нашу увагу, майонез, який одразу намагався подружитися з баночкою горошку і та, не встоявши перед чарами білого таки погодилася стрибнути у той дивний салат і три однаковісінькі шоколадні батончики, моя нова господарка, сказала що ними хоче порадувати колег на роботі і ці яскраві хлопці одразу задерли носи і сказали, що вони тепер «презент», не дуже розумію що це але обіцяю розібратися.
Ну от ми всією дружньою родиною попрямували на касу, вона дістала зі свого худі яскраво чорний гаманець, а з нього не менш яскраво білу картку, розрахувалася, і вже скоро ми були в іншому приміщенні. Тут я знайшла свій дім, свій рідний холодильник і от вже шість місяців і вісімнадцять днів я живу своє найкраще життя.
