Маленький вогник, що з'явився так само як і мільйони інших в цьому світі. Вогник, чия поява ознаменувала народження нового життя. Людини, що буде носити жіноче ім'я.
Цим вогником була душа. Душа носила довге волосся, що наче нитка долі єднало її життя з цим світом. Вона мала зеленувато-сірі очі, чи то вони були сірувато-зелені. Це не мало різниці. Бо вона споглядала ними незнайомий світ навколо. Спочатку з нестримною цікавістю. Та чим більше вона розуміла, тим сильніше цей світ затягував її в свою рутину.
Жити одним життям виявилось складно. А можливо вона ніколи і не була створена для цього?
І вогник зітлів, як тільки Душа захлинулась людськими проблемами.
Маленький вогник, що ще не встиг з іскри розгорітися величним полум’ям, зітлів відкинувши дароване йому ім’я. Попіл розсипався зоряним пилом. Більше не було ні Вогню, ні Душі, ні Імені. Лише холодний зоряний пил опаляв порожнечу памороззю.
На місці зітлівшого вогню, тепер жив цілий Всесвіт. Він іскрився сяйвом зірок в своєму безмежжі. Усюди він був своїм і одночасно таким далеким і чужим. Його знав будь-хто і ніхто взагалі. Будучи тут і зараз, він був незліченно далеко звідси. Навряд чи тепер існувало те, щоб втримало його.
Всесвіт мав тисячі обличь, мав тисячі життів. Ім’я, що йому колись дарували, загубилося серед купи інших, якими його тепер кликали. В його очах ховалася чи то безмежна допитливість, чи незбагненна нудьга. В очах, що мерехтіли мільйонами зірок і пронизували спустошеною втомою. Цими очами він в’їдався в пам’ять, але навіть доклавши всіх зусиль, їх неможливо було згадати. Всесвіт викарбовувався в спогадах розмитим силуетом, згадку про який не вдавалося впіймати в пам’яті. Він жив в спогадах.
Ремінісценціями давніх емоцій, на зміну яким прийшла байдужість. Вона огортала наче шовкова ковдра, заспокоюючи, даруючи дивного прояву волю. Можливо саме тому з ним й було так легко і затишно. Він нічого не вимагав і не очікував, йому було байдуже, ти був з ним тут і зараз, а все інше вже немало різниці. Він нікого більше не тримав і ні за кого не чіплявся. Чи підеш ти зараз, чи пізніше, а можливо ви вже взагалі ніколи не побачитесь. Байдуже. Тут і зараз стало всім для нього. І він любив, безмежно любив тих, хто міг змусити його почуватися ЖИВИМ тут і зараз.
Записи з Перехрестя. “У автора нема імені, тож називайте як забажаєте”
Це історія відноситься до вигаданого мною всесвіту, як і попередньо опубліковані. Деталі за всесвіт можна буде знайти в мене телеграмі.
