Дивні сни

2 частина

Попередження до частини:

Прокинувшись вранці в пустій квартирі, туманним поглядом озираюсь навколо. Протираючи очі після сну остаточно вертаюсь до реальності.

Двері в кімнату відчинені, а в домі стоїть дзвінка тиша. Видно всі кудись поїхали з самого ранку. Але тоді б двері були б зачинені, щоб не заважати копошінням в прихожій.

Ще достатньо рано. Дивлячись по промінню сонця, пробиваючогось в кімнату, можна сказати, що сьогодні вельми сонячно і десь максимум 10та ранку.

Бродячи по дому, я першим ділом заходжу в ванну. Все ж було б непогано вмитися. Може так я трохи взбодрюсь.

Ванна знаходить в коридорчику ліворуч від кімнати. Навпроти входу в ванну, в невеличкому приміщені знаходить вмивальник. Над ним висить дзеркало з поличкою для зубної пасти та стаканчику з щітками. На тій поличці сидить лялька. Цього разу ніби плюшева, з тканини та ниток, а не з пластику. На вигляд трохи доросліша тієї, що була у вісні. З волоссям по плечі, лялька вдягнена в джинсовий комбінізончик. Вона така мила і я посміхаюся повторюючи дії зі сну. Направляю на неї руку складену пістолетиком і розрізаючи тишу лунає: Бам!

Йду на кухню. Вона далі по коридору, а точніше коридор нею завершується. Але варто мені зайти, як погляд падає на ляльку, що сидить на столі. Крім неї нічого на столі нема. А вона сидить на краєчку стола, звісивши ноги, спокійна й мила. На личику в неї красива посмішка, а сама вона знову виглядає дорослішою за ту, що була до, тобто в ванні. Дивлячись на неї на мене напливає таке безмежне щастя та ейфорія. Я сміюся наставлячи на неї руку, ніби вже звичним жестом. І знову в дзвінкій тиші чутно одне слово: Бам! Здається я почула вистріл паралельно зі своїм голосом. Лялька падає, ніби від незграбного руху. Втративши рівновагу без опори, такі ляльки вічно завалюються на бік, якби ти не намагався їх посадити.

В останнє дивлюся на стіл та йду далі у вітальню. Тобто в зовсім протилежному напрямку, оскільки та знаходиться навпроти кухні в іншому кінці коридору. Обвожу поглядом кімнату. Кудись дівся стіл, залишився лише комод під стіною в дальньому правому кутку. Він заставлений вазонами з зеленню весь рік. Мої очі спиняються на двомісному ліжку-дивані справа від входу. Там впоперек ліжка з дальнього краю лежить ще одна лялька. Знову вона ніби старша за попередню.

Цього разу лялька не посміхається, та і волосся не змінило зачіску з каре. Фарфорова застивша в одному положенні, поклавши руки вздовж тіла, вона наче спить. Підійшовши до неї я ніжно проводжу по волоссю. Вже підіймаю на неї свій імпровізований пістолет, але не стріляю, просто йду на вихід з кімнати. Двері зачинені, не пам’ятаю, щоб я їх зачиняла.

У білосніжній глянцевій поверхні дверей видно моє відображення. Але воно виглядає не так, виглядає дивно… Наче хтось змалював героїню лайнером видніється лише чорний контур. Риси впізнані і можливо це б могло бути моє відображення та обличчя виглядає надто ляльково. На щоках тої, що вдає моє відображення, пурпурові завитки, а на губах мила посмішка. Великі широко відкриті очі, формою нагадують ромбики. Від самого ока лише контур радужки без зіниць. Війки промінчиками відходять від очей. Немає повік, а на брови спадає чолка ховаючи їх під собою.

Таке відображення, яке повторює твої рухи мало б налякати, але я дивлюсь і мені так радісно. Вона чарівна. Я бачу себе, але не ту себе, як я є.

Ще секунду розглядаючи двері, я виходжу з кімнати. Повертаю голову вліво в сторону прихожої. Там на підлозі лежить лялька. Вона б була б вища за мене, якби стояла. Метри два заввишки. Ця лялька фарфорова, але з шарнірами замість суглобів. Головою вона лежить в сторону вхідних дверей квартири. Я йду вздовж неї аж до іншого кінця прихожої, роздивляючись її від п’ят до голови. Порівняно з попередніми трьома ляльками, що нагадували дорослішу версію одна одної, в цієї ляльки анатомія відрізняється від людської. Ті виглядали наче справжні люди-діти-підлітки повністю стаючи схожими на ляльок лише після імпровізованого вистрілу. Ця не така. Мініатюрні голова, ручки, тулуб, та в чотири рази довші за тулуб ноги. Цього разу чолка була настільки довга що окрім брів закривала очі, а довжина волосся сягала поясу.

Я присідаю поруч з головою і гладжу її по голові, перебираючи локони. За цим невигадливим рухом помічаю, що вушка в неї витягнуті, формою нагадують ельфійські.

Перериваючи це медитативне заняття, я встаю і повертаюся боком до дверей дивлюся справа від себе в іншу частину коридору. В кількох кроках від мене стоїть лялька, зовнішність якої повністю ідентична мені. Вона дивлячись на мене шалено посміхається, що контрастно вибивається з тої спокійної та дружелюбної атмосфери, яка була до цього.

Єдине, що в ній видає ляльку і різниться зі мною великі незграбно широко розплющені очі. В них нема зіниць лише колір радужки стає трохи мутніший в місці, де вони мали бути. Скляний погляд та вії, які являються звичайними смужками, що наче намальованим промінням йдуть від очей.

Вона небезпечна. Інстинкт самозбереження волає, коли вона божевільно сміючись наводить на мене справжній пістолет. Це перший звук за весь час, що перериває тишу, окрім мого «бам». Не доречно приходить думка, що сміючись я жодного разу не проронила ні звуку.

Дивно наведене на мене дуло зарядженого пістолету не викликає ні страху, ні будь-яких інших почуттів. Наче можливість того, що моє життя закінчиться тут і зараз, навпаки лише заспокоює мене. Я привітно всміхаюся, а вона продовжує сміятися вже безшумно, але все так же шалено.

У цьому тихому світі, де нема звуків, а на мене направлений пістолет, я не знаю хто з нас більше схожий на психа: я зі своїм відчуженим спокоєм чи вона в своєму божевіллі з широко розпахнутими очима.

Роблю пару кроків їй на зустріч. Ще мить мені вистачає, щоб схопити за ноги ляльку, що лежить в холі та замахнутися нею для удару. За всю німу сцену лялька лежала поруч зі мною ніби змінила кардинально свою зовнішність. З нелюдської чарівності на таку саму огидність. Величезна, наче чугунна, голова значно переважає інше тіло. Тепер лялька була схожа на лисого зморщеного гобліна, що був не більший за 60 сантиметрів заввишки.

Часу, щоб зрозуміти звідки я це знаю, адже я схопилася за ляльку не дивлячись, не було. Мене трохи заносить назад через надто різкий рух. Я вже замахуюсь та не встигаю вдарити, як гоблін в моїх руках кусає мене за шию трохи ближче до плеча…