Якщо тебе накриває пітьма, помолися — Бог тебе чує. У темні часи яскравіше видно світлих людей. Якби не склалися обставини, вір у те, що згодом буде краще. Надію ніщо не може зупинити.
Ти, звісно, можеш скиглити та нарікати на долю… але це не вихід. Якщо немає сил — то просто промовчи, перетерпи, але не нарікай. Бо воно веде тебе на дно. Не бажай собі зла, бо, якби ти не хотів покинути цей світ, все ж згодом стане краще.
Вір у світло, у добро, у мрію. Позитивні емоції ведуть тебе уперед. Я не ментор, і не читаю тобі лекцій, я говорю про те, що пережив особисто. Мені не сила було жити, але я молив Бога. Молив Бога про смерть, але він подарував мені надію, та віру у краще.
А все сталося випадково… в одній з кімнат будинку, де я мешкаю — обвалилася стеля. Раніше я боявся незвичайних ситуацій, та чіплявся за матеріальне та хотів у цьому питанні статку. Але я так просто це сприйняв, на душі було легко, ніякої паніки і тривоги.
Я збагнув, що потрібно цінувати життя. Вихід завжди є. У вісімнадцять років, я боявся життя, та боявся того, що опинюся на вулиці і стану безхатьком. Цей страх мене переслідував доволі довго… але тепер, все здається таким простим і спокійним.
Я припинив гонитву за матеріальним, та шукаю більше духовності і спокою. Якщо Бог мене призове — то покину все, і піду у монастир іноком. Я не знаю, що на мене чекає, і, звісно, всього передбачити і розписати у житті неможливо. Тому покладаюся на Божу волю.
Один батюшка сказав мені у телефонній розмові, що у наших руках лише те, що є сьогодні, наше сьогодення, а майбутнє у руках Господа. Тепер я притримуюся саме цієї думки.
Вичищаю сміття зі своєї голови, та намагаюся контролювати свої думки. Борюся з гріхом, і читаю ранішні молитви. І це допомагає.
Якщо тут не склалося за мирським світоглядом, то нехай все складеться там, після життя. Оскільки я вірю, що людина не помирає після смерті, вмирає лише її оболонка, тіло, — душа ж вічна. Тому нехай буде більше світла у житті, допоки воно триває.
