Побачив у сториз Олени Риж згадку про, як я його називаю, «мандрівний ринок» у Києві.
Згадалися ті старі часи, коли, ще будучи студентом, я жив у гуртожитку університету. Настільки шумна та неспокійна будівля, де кожен вечір прокидалася мафія і відбувалися речі страшніші за те, що описував Гоголь у своєму «Вієві». І лиш під ранок будівля гуртожитку знову ставала відносно тихою, мафія засинала, а рані пташки-студенти прокидалися. Хтось готував собі сніданок на бідній спільній кухні, де з двох газових плит працювала лише одна, і чудові запахи розтікалися поверхом у сусідні кімнати і будили ще сонний апетит у завжди голодних студентів. А хтось поспіхом збирався на пару, що от-от мала вже початися.
У цей час, раз на два тижні (в пʼятницю, якщо мені не зраджує памʼять) прямо під нашими вікнами о 5-ї ранку розгортався новий фантастичний світ, «мандрівний ринок». Два ряди різнокольорових палаток, проходячи між якими ти ловиш безмежну кількість різноманітних запахів, від свіжої городини: зелених огірків та червоних помідорів, різноманітної запашної зелені: кінзи та петрушки, мʼяти та чебрецю, до меду усіх можливих та неможливих видів, смачних з кислинкою та вершкових сирів. Там можна було знайти усе.
Головний вихід з гуртожитку був спрямований саме на ту вулицю, де і проходив ярмарок. Ти ніби проходиш шафу-тамбур і попадаєш у вигадану Нарнію, де все працює за своїми, не знайомими тобі, правилами. Для мене, юного студента, в голові якого ще свіжі спогади дитинства про недільні походи на полтавський базар з мамою, де ти, такий маленький, у такому великому незнайомому для тебе новому та швидкоплинному світі, плетучись хвостиком за нею між величезної кількости людей та яток, стільниці яких знаходяться на рівні твоїх очей, боячись загубити її з поля зору, ця подорож була не з легких. Я вже проходив декілька разів цей ярмарок раніше, мовчки, ніде не зупиняючись, просто щоб звикнути до його швидкого темпу. Трохи підготуватися, щоби не розгубитися у першому ж діалозі.
Цей новий, і вже не такий страшний світ, занурював мене у спогади. Мені ще тільки належить вивчити усі ті неписані правила вуличної торгівлі. Де ти ніби граєш у гру з тим, хто стоїть по ту сторону столу. Питання лиш в тому, хто кого перехитрить. Ця гра є однією з національних традицій. І якщо ти відмовляєшся у неї грати, ти багато втрачаєш. Хвилі дофаміну від суперечок та торгів, і зрештою відчуття контролю над ситуацією. Навіть, якщо ти виторгував всього декілька гривень, це перемога у битві, а попереду ще ціла війна. На виході, і без того худий гаманець покаже, як багато (гривень) ти витратив. Переможе той, хто добереться до виходу з найменшими втратами.
На шляху до фінішу, море емоцій. Усі закликають тебе до себе. Ти губишся у вирі заманливих пропозицій. Намагаючись втримати в голові розраховану заздалегідь кількість грошей, що ти можеш витратити сьогодні. Ти намагаєшся згадати, що тобі справді треба. Свіжі огірки та рожеві помідори ( бо вони дійсно смачні та солодкі) і можливо якоїсь зелень до салату. Все. На більше - гривень ти вже не маєш.
Я швидко проходжу палатки з мʼясом та рибою (бо їсти відбивні чи котлети я, звісно, люблю, проте хто сказав, що я вмію і так само люблю їх готувати). Ось починаються палатки з садовиною та городиною. Але ти все ще памʼятаєш мамині настанови: «ніколи не купуй у першій ятці! Там завжди дорожче. Не лінуйся і пройдися трохи далі». Я обережно дивлюся на ціни довго не затримуючись біля конкретних палаток, не даючи можливости продавцеві схопити мою зацікавленість.
Невелика підказка: трохи досвідченіші продавці - ціни не виставляють. Ти бачиш цілий ряд великих ящиків з різними сортами помідорів: сливки, рожеві, чорний принц, жовті і т.д. Усі гарненькі, круглі та лескучі, підібрані за розміром. Ти навіть не встигаєш отямитись як ти вже стоїш прямо перед яткою роздивляючись цю красу. Продавчиня не втрачаючи нагоди починає всіляко рекламувати тобі свій товар. Компліментів ні помідорам ні навіть тобі вона не жалкує. І от тобі вже навіть не комфортно відмовити. Вона не питає «чи ти хочеш / чи будеш брати?». Вона ствердно питає «Скільки?». І все. Вітаю. Ти попався на гачок. Треба мати дужу силу волі, щоби вчасно отямитись і відмовитися.
Далі вже важче. Вони все ж таки помічають те, що я сповільнююся і починаю оглядатися. Майстерно ігноруючи їхні вигуки до мене, все ж таки продераюся через натовп далі. Відвернути погляд від смачної на вигляд але ще такої ранньої по сезону черешні важче ніж здається. І от в галасі суперечок між двома командами: продавці проти відвідувачів (хоча перші ведуть ще одну ретельно приховану війну один проти одного) ти, сам не розуміючи як, вже йдеш мотиляючи у лівій руці целофановим пакетом-маєчкою з черешнею, картаючи себе за те, що не втримався перед спокусою і все ж таки купив її по ціні аж 240 грн/кг.
Розуміючи, що вже час іти, і затримуватися на довше вже просто небезпечно, я швиденько знаходжу невеличку скромну палатку, де дідусь продає помірні за розміром трохи покручені огірочки. Знаю точно, що їх можна взяти трохи дешевше. Може навіть поторгуватися. Дізнаюся, що вони вартують 30 грн/кг. Я, згадуючи мамину мудрість, пропоную йому свою ціну 25 і додатково я візьму в нього добрий пучечок кропу. Він невдоволено примружується. Звісно йому не хочеться продавати ще дешевше. Але огірків у нього ще багато, а от з відвідувачами геть сумно. Тому під своє бубоніння він все ж таки віддає мені огірки за запропонованою мною ціною.
Я задоволений. Хоча, цю овочеву війну, я все ж таки програв. Але огіркову битву я виграв. Вже йдучи назад хідником, я оглядаю свою здобич. У висновку, в моїй бавовняній торбі лежить, все ще не по кишені мені, пів кілограма черешні, трохи менше кілограма огірків і цілий жмут свіжого дідового кропу. Помідори - або занадто дорогі, або їхні продавчині занадто небезпечні. Рахунок 1:1.
Ця коротка, але цікава прогулянка, створила ще один звʼязок з моїм корінням. З усіма тими поколіннями, які побудували цю культурну багатовікову традицію комунікації. Базар чи ярмарок - це безкінечне джерело пізнання локальних традицій та культурних відмінностей, пізнання себе та свого коріння. В той день я отримав безцінний досвід у цій азартній торгівельній грі. Ще багато хитрощів, які я тут не встиг згадати, але впевнений, що згадавши подібні походи зі своїми батьками чи бабусями ви згадаєте, що чули їх не раз, просто не звертали уваги.
Ходіть на базари - пізнавайте своє!
#розмоваздругом
