Нарешті я добралась до видатного твору Вільяма Голдінга “Володар мух”!
Зайшовши в книгарню, довго придивлялась, обираючи, що взяти цього разу, і один з варіантів був саме цей твір. В цей момент пан Дроптіп хапає книгу і такий: “О, давно хотів почитати Голдінга”. Отже, питання відпало і я впевнено почимчикувала до каси.
Я знала про сюжет виключно з анотацій, що траплялись мені на око і чомусь мала уявлення, що це антиутопія. Але я помилялась, хоча антиутопічні мотиви все ж прослідковуються.
Коротко про сюжет:
Світ на межі ядерної війни, під час евакуації літак розбивається на безлюдному острові. Виживають лише діти. Всі вони різного віку і не знайомі між собою - малюки, підлітки – всі збираються в одну зграю і намагаються вижити і врятуватись.
Твір є алегорією на образ людини, розповідає про тонку межу між цивілізацією і дикістю, розкриває тему моралі, людяності, лідерства, беззаконня і страху. Сам автор казав, що ця книга може інтерпретуватись як завгодно, адже у всьому можна знайти символізм. Але головне в книзі – це людина. Людська натура, поглинута злом, яке лише чекає вдалих умов, щоб вирватись. Твір сміливо можна назвати і екзистенційним, недарма по сьогоднішній день його вивчають як літературознавці, так і філософи та психологи.
Розбирати роман можна дуже довго, знаходячи все нові і нові образи, але на цей раз я поділюсь лише деякими думками щодо твору.
Отже, далі будуть спойлери.
Розберемо сам образ дітлахів. Це не просто зграйка дітей з вулиці – це юна аристократія, діти впливових лиць, яких терміново потрібно було евакуювати.
Образи головних героїв також символічні. Ральф – цивілізованість і гуманність, останній з них, хто зберіг в собі мораль і людяність, Джек – тваринне начало, насильство і домінування, що перший ступив на слизький шлях і повів інших за собою, Роха – як голос прогресу, науки, що використовували лише в своїх цілях.
Опинившись на острові більшість дітлахів приходять в захоплення, вони можуть збудувати власний світ зі своїми правилами, без дорослих, які були для них законом і покаранням. Вони єдині творці свого життя, але ми швидко бачимо, що їм більше до вподоби говорити і будувати плани, ніж прикладати зусилля. Ральф, якого обрали ватажком, намагається вибудувати цивілізоване життя, побудувати курені, підтримувати сигнальний вогонь, вести збори. Але з часом він сам розуміє, що не здатен зберегти потрібний авторитет серед хлопців. Саме ця слабкість дає можливість Джеку взяти гору. Зрозумівши, що ватажком його не оберуть, він вирішує очолити мисливців, тим самим неначе навернувши на свою сторону “армію”. І зловивши момент слабкості Ральфа - скидує його.
На мою думку, образ мушлі і окуляр у творі найбільш символічні. Мушля з’являється на початку повісті, тоді, коли хлопці ще намагались створити власний рай. Мушля, як образ демократії - з її гулом всі збирались, обговорювали проблеми і їх рішення, той хто тримає мушлю має право голосу і всі повинні його слухати. Вона була образом порядку та злагодженості. Її знищення було остаточним етапом, коли внутрішній демон отримав повну владу.
Окуляри, що протягом всього твору були механізмом для створення вогню та давали надію на порятунок, іронічно стали яблуком розбрату між хлопцями.
Образ свинячої голови, як Володаря мух – це той самий демон, що живе всередині кожного з нас. Цікаво, що в легендах про Вельзвула є рядок, що розповідає начебто Вельзевул і його свита мешкали на острові, але демонам доводиться залишити острів і переміститись на придорожні скелі. Не впевнена чи є в цьому сенс, але автор сказав думай як хочеш і я думаю), адже саме тоді коли плем’я перемістилось на скелі, демон отримав найбільшу владу.
В творі чітко можна побачити коли все пішло не так, а саме з появою страху. Страх почав пробуджувати в наших героях ті сторони, які раніше вони собі не дозволяли. Саме страх підштовхує дітей до моральної деградації і перетворює їх на дике плем’я.
Рядок що найкраще , як на мене, характеризує книгу:
“Ми зробили все як дорослі. Чому все пішло не так?”
Твір будується на фоні двох світів. Ядерна війна у зовнішньому світі і маленька її версія на острові.
Діти, які намагались наслідувати дорослих, і у яких вийшло надто добре, що і стало причиною війни.
В момент дитячого розчарування, вони просять у дорослих знак і отримують його. Отримують у вигляді мертвого парашутиста, жертви рішень ззовні, наслідків дій тих самих дорослих. Але не зумівши його розгледіти, цей знак стає образом страху, що пробуджує всередині те, що закон і порядок намагався причавити.
Дуже красиво це відстежується в діях Роджера, на початку твору він кидає камінці в хлопчика, що спостерігає за рибками, кидає їх поруч, намагаючись не влучити в хлопця:
“Тут діяли невидимі, але все ж сильні заборони минулого життя. Малюк, який сидів навпочіпки, був під захистом батьків та школи, поліції і закону. Руку Роджерову скеровувала цивілізація.”
Та наприкінці твору, саме він кидає той самий камінь в Роху. Тоді, коли розуміє власну безкарність, коли відчуває свавілля і владу.
Автор показує нам як відчуття беззаконня здатне змінювати нас.
Кінцівка твору задумана як хеппі енд, але як на мене доволі лицемірний. Адже капітан, як рятівник забирає хлопців, але куди? У зовнішню і більш масштабнішу версію їхнього світу на острові.
Цікаво що Ґолдінґ написав твір, як насмішку над романом “Кораловий острів” Роберта Белентайна.
В останньому, зграя дітлахів також опиняється на острові, але дружно справляється зі всіма проблемами, будує своє містечко, підтримує моральний і цивілізований устрій в своєму маленькому світі. Голдінг після жахів війни втратив віру в людство, він бачив тваринне начало в людях і написав на свою думку більш реалістичну версію. Суперечки на тему що більш реалістичніше точаться і донині.
Загалом книга мені дуже сподобалась, сміливо можу поставити 10/10. Читати можна як в юному, так і у свідомому віці, адже в одному випадку це така собі робінзонада, а в іншому - твір з глибоким підтекстом. Та в обох випадках - це справді захоплююча подорож.
