Близько року тому мені порадили книгу Роберта Чемберса «Король в жовтому», як завжди я записала в замітки і успішно забула, допоки ця назва знову не виплила мені перед очима. Я вирішила, що час прийшов і тому на одній з розпродаж вона чітко стояла в списку пріоритетних покупок. Книга зуміла справити на мене враження і як тільки я почала читати, то зрозуміла, що присвячу їй одну зі статей. Тож почнімо.
В Україні дана збірка є лише від одного видавництва і я ну зовсім не здивована, що це одне з моїх улюблених - «Видавництво Жупанського», а саме серія «Майстри готичної прози» у перекладі Євгена Ліра, який не лише гідно переклав твір, але і написав дуже цікаву післямову. Як потім дізналась, чувак захоплюється темною літературою і наче навіть як сам пише, але сьогодні не про це. Отож «Король в жовтому», що це і чому я хочу про цей твір розповісти?
Попереджаю, що в моїх статтях можуть бути спойлери.
Почнемо з автора. Чи багато хто з вас знає про цього генія? Скажу, що навіть ті, хто чують вперше – знайомі, адже його роботи продовжили жити у творах інших видатних митців. Це людина, яка заклала свою базу для жанру жахів у свій час і надихнула чимало митців. Хоча автор і не приділяв цьому напрямку такої значної уваги і свого кар’єрного часу, але сам захоплювався готикою (що дуже відчувається) і зумів показати нам різносторонність своєї творчості.
Безумовно «Король в жовтому» – найвидатніша його робота, яку величають однією з провідних творів американської літератури в жанрі надприродного, але сам автор більше схилявся до історичних романів та романтичної прози, чи то від власного бажання чи заради грошей – я не знаю. Якщо хтось детально ознайомлювався з його біографією хотіла б почути що скажете.
Сам автор був також і художником (десь воно відчувається, коли читаєш його твори про богемне життя митців) і ще за життя мав дуже успішну літературну кар’єру, його книги ставали бестселерами і дуже успішно публікувались.
Але чому ж письменник, що написав так мало книг про надприродне зараз славиться саме цим?
Тут не обійшлось без Лавкрафта, Блейлера та інших видатних осіб в цій галузі. Захопившись саме цим напрямком у автора, вони неодноразово згадували його в своїх текстах, і виражали щире захоплення. Перший навіть чимало надихнувся Робертом, думаю, легко можна знайти зв'язок між неіснуючими творами «Король в жовтому» і «Некрономіконом», які якщо в першого пов’язують всю збірку, то в останнього охоплює майже весь Всесвіт Лавкрафта. Також є чимало підстав вважати, що навіть «Тінь над Інсмутом» була створена саме через вплив Чемберса.
І так, всіма обожнюваний Кінг також черпав натхнення від Роберта.
Тому беззаперечно можна вважати, що це людина, яка колосально вплинула на літературу тих часів і навіть сьогодення.
А тепер про сам твір. Книга невеликого формату, складається з дев’яти оповідань і поділена, як всі заявляють на дві частини. Хоча я б виділила три:
1. Містична
2. Перехід
3. Романтична
Містична
Перші п’ять оповідань – саме те за чим ви прийшли. Ось вам містика, жахи, незбагненне і оповите таємницею ядро історій – книга “Король в жовтому”. Ми бачимо різні ситуації, різних людей і навіть різний час(перший твір відбувається в майбутньому), але в кожному творі на фоні ми прослідковуємо вплив Короля в Жовтому, ми спостерігаємо втрату здорового глузду у героїв після прочитання цього заборонного письма. Сам автор в кожній історії по різному підводить нас до цього божевілля, розкриваючи все більше можливостей самого Короля.
Як це відбувається і чому, ми не розуміємо і навіть герої цих повістей не здатні пояснити нам.
Всі великі уми держави, духовенство і преса заборонили даний твір. Зберігання його карається законом, хоча пояснити причину ніхто не може.
« Коли французький уряд перехопив перекладені примірники книжки, які щойно прибули до Парижа і Лондона, людям, звісно, закортіло ознайомитись із текстом. Книжка розповсюджувалась, наче інфекційне захворювання: з міста до міста, з материка на материк, там заборонили, тут конфіскували, преса і духівництво засуджували її наперебій, навіть найшаленіші анархісти від літератури пускали її під цензуру. Проте на тих проклятих сторінках не було жодних правил, не проголошувалась жодна доктрина чи вчення, не таврувались жодні погляди або вірування. Цю книжку неможливо було засудити за будь-яким з відомих законів.»
Цей роман вважають надзвичайним витвором мистецтва, він підіймає завісу, за якою існує незримий світ Каркози, чорні зорі і два сонця, що занурюються в озеро Галі. Книга, яка зачаровує і лякає настільки, що люди готові вкоротити собі віку.
«Король у Жовтому» поставав як неймовірний витвір мистецтва, неймовірний настільки, що жодна людина не могла витримати тієї напруги, яку викликали слова. Здавалося, наче у тих словах ховалась есенція найчистішої у світі отрути. Банальність і невинність першого акту книжки тільки підсилювали могутній невідворотній удар, що настигав читача далі.»
«Я молю Бога, аби він прокляв автора тієї книжки, як автор прокляв світ своїм прекрасним, величним творінням, моторошним у своїй простоті, незаперечним у своїй правдивості»
Дані історії міцно пов’язані між собою, але водночас надзвичайно різні.
«Той, що відновлює репутацію» – твір з якого ми починаємо знайомство, вже вводить нас в оману. Головний герой, він же і оповідач повісті, здається розумним, інтелігентним чоловіком, але чим глибше ми занурюємось, тим більше розуміємо, що все що нам подають – брехня. Але як красиво і витончено ця брехня подається, адже оповідач щиро вірить в це, він передає нам свою істину цього життя, свою догму. Ми потрапляємо у саму свідомість Ненадійного оповідача.
Окрім божевілля головного героя вся атмосфера навколо також не є нормальною: події розгортаються у майбутньому, США післявоєнного періоду, що розквітає на очах. Чисельність населення різко збільшується, але і випадки самогубства також. Все доходить до тієї межі, що держава, яка спочатку боролась з самогубством через впровадження кримінальної відповідальності, пішла іншим шляхом – «легалізувала» смерть, встановивши Камери смерті по містам, де люди, які зневірились можуть мирно піти на упокій.
« - Закони, що забороняють самогубство й запроваджують кримінальну відповідальність за будь-яку спробу суїциду, було скасовано. Уряд визнає за громадянами право завершити своє існування, що стало для них нестерпним через фізичні чи духовні страждання. Ми вважаємо, що громадськість лише виграє завдяки усуненню цього пласту населення.»
Хоча на свій час Чемберс чимало віщує цим твором, але все ж картинка здається доволі сюрна: війна, розквіт і смертельні камери, що подаються як акт милосердя.
Беззаперечно вважаю твір неймовірним, завдяки ньому ти от прямо з ноги вриваєшся в збірку, без розкачувань, підготовки, НА!
Далі твори, як на мене, стають більш спокійнішими.
«Маска», робота, що не кидає нас від стіни до стіни цієї божевільні, вона швидше сповнена романтизму, нерозділеного кохання, мистецтва і горя, любові і смерті, і звісно тут нас не оминає Король в жовтому. Цей твір віє мені декадентським рухом, де трагедія і краса зливаються воєдине.
В оповіданні «Двір дракона» ситуація переходить в споглядання погоні. До кінця не розуміючи від чого і чому ми повинні втікати, але знаємо, що зупинятись не можна. Оповідач, який на наших очах втрачає зв'язок між реальністю, намагається втекти від цього невідомого. Чи втік він? Чи вдалось йому врятувати своє тіло та душу? Та чи була ця погоня насправді?
Твір зовсім невеличкий, але один з моїх улюблених в збірці. Особливо кінцівка, адже там ми зустрічаємось напряму з Королем в жовтому..чи Богом?
« І тепер я чув його голос, що піднімався, наростав і гримів у сліпучому світлі, в якому я падав. Сяйво ставало все яскравішим, накриваючи мене хвилями вогню. Потонувши в його глибинах, я почув, як Король у Жовтому шепоче моїй душі:
— Страшна річ - потрапити до рук живого Бога!»
«Жовтий знак» знову закидає нас у мистецький простір, історія розкривається навколо художника і його юної натурниці. Наче типова історія закоханої дівчини, але приправлена знову ж таки Королем в жовтому. Тут дивні події починають розгортатись ще до прочитання героями даної книги. Неначе нам показують, що жереб кинуто і сам Король заздалегідь обирає собі жертв, він знає, що буде і підштовхує тебе до цього. Дивні сни, які сняться героям і книга, яка не мала бути в студії митця - він дає героям змогу заздалегідь заглянути в майбутнє крізь сон, але не дає шансу щось змінити.
«Ми скуштувати плід з дерева пізнання, і тепер Едем з його природною невинністю був спогадом з минулого – принаймні для неї»
«Леді Іс» – останній твір в надприродному. Тут немає згадки про Короля в жовтому, напряму. Але ми зустрічаємо знайомі назви, що все одно переплітає твори в єдине. Загалом це історія кохання, що розгортається в різних часових епохах. До речі, саме про цей твір, Євген Лір написав дуже цікаву післямову, рекомендую всім хто читатиме збірку не пройти повз. Він подає нам фольклорну версію походження назви Париж, що переплітається з бретонськими легендами. Так як більшість подій збірки відбувається саме в Парижі, думаю це дуже доречно для ознайомлення.
Перехід
На цьому частина містичного закінчується і перед нами постає робота «Рай пророків», що як на мене є таким собі перехідним етапом книги. Чемберс знову ж використовує біблійні цитати, що додає твору релігійного характеру (в Леді Іс ми це теж зустрічаємо), але досі критики не можуть пояснити що цією роботою хотів сказати автор. Так як Чемберс не був першопрохідцем і також черпав натхнення від інших митців, є теорія, що “Рай пророків” була створення надихнувшись Бодлером.
І як наслідок отримали таку собі поезію в прозі, що більше схожа на притчу навіть.
Романтична
Друга частина відкидає нас у вже зовсім іншу реальність. Ось вам богемне життя, Париж, моральні дилеми і звісно кохання. Зустріла чимало хейту на цю частину твору і десь можу його зрозуміти. Багато хто був розчарований такою різкою зміною жанру, адже підготували себе до відчуття страху і божевілля, а тут історії про закоханих художників. Але все ж не можу погодитись з тим, що друга частина нудна і не варта уваги. Вона інша, так. Але не менш хороша, і наприкінці твору я навіть змогла вловити її місце в даній збірці.
Починається вона з твору, що ще трішки тримає цю містичну сторону.
Але з другого оповідання вона розбивається вже остаточно.
Та знаєте що? «Вулиця першого снаряда» – другий улюблений мій твір зі збірки.
Події відбувають під час війни, Париж в облозі, голод, бідність і звісно ж кохання. Ми бачимо як люди виживають в складних умовах і намагаються зберігати це людське: одружуються, влаштовують звані вечері, допомагають і діляться останнім один з одним.
Водночас ми бачимо жорстоку сцену вилазки партизанів, переповнену біллю і смертю. З цього моменту твір починає брати нас в кайдани напруження. Чи виживуть наші герої? Чи знайдуть живими своїх коханих? Атмосфера з сірих, злиденних тонів набирає смак диму, гарі і мерзенності. Ти в паніці шукаєш з головним героєм його кохану, спостерігаючи смерть і мародерство. Світ людяності і дикості зливається воєдино. Ми знаємо, що був приліт в місті, але ми не знаємо де. Задихаючись, ви прямуєте на вулицю де живе наш герой і бачите надпис:
Сюди влучив перший снаряд.
Серце завмирає.
По правді я розплакалась. Чи то я підібрала ідеальний настрій на такий твір чи на фоні реальності у війні, він зміг розчулити мене до дрижаків.
Дві наступні роботи – «Вулиця Пресвятої Богородиці» і «Рю Баре» відбуваються на одній локації і навіть зі спільними персонажами. Це дві історії, які відкривають нам життя митців у всій красі і будуються знову ж таки на коханні.
Ми бачимо таких різних людей, яких доля змогла поєднати во єдино. Наївність, розпуста, бідність – такі різні світи знаходять себе в одному.
Історії красиві, просочені мистецтвом і красою Парижа. Справді варті уваги, нехай сюжети вже давно заїжджені, але вони все ще здатні зачепити тебе за живе, глянути на щось зсередини, під іншим кутом.
Отож, підводячи підсумки, можу сказати, що твір однозначно видатний. Автор лякає самою незримою присутністю жаху, де божевілля - додатковий персонаж. Він залишає за собою чимало роздумів.
Що ж таке цей Король в жовтому, велич якого настільки колосальна, світ якого настільки неосяжний нашому мізерному сприйняттю, що людина по натурі своїй не здатна це витерпіти і осягнути? Чи можливо пізнавши інший вимір вона просто змінюється?
Автор подає нам книгу, яка показує світ самого Бога. Але людина не здатна побачити це і не збожеволіти.
Нагадує християнські образи ангелів, які не могли постати в своїй істинній формі, тому що людина просто не здатна її витримати.
Але не дивлячись на всі заборони і цензури стосовно книги, вона продовжувала зводити читачів з розуму. Адже як ми знаємо заборонений плід завжди найсолодший. І окрім того, що сам Король підштовхує нас до цього роману, цікавість людей часто переборює страх.
Чемберс, який також черпав натхнення з багатьох відомих митців свого часу, в тому числі і По, зміг принести в світ свій шматочок жаху, що породив в майбутньому цілі світи.
Письменнику була близька готика, але він захоплювався різноманітністю жанрів. Король в жовтому - це солянка, яка поєднала в собі містику і драму, кохання і божевілля, богемність і війну. Всі ці твори мають свій незримий зв'язок. Але в першу чергу, цей зв'язок – це сам Чемберс і його багатогранність. Різносторонність його захоплень і вмінь, поєднання жанрів і беззаперечна майстерність. Якщо б була потрібна книга, щоб ознайомитись з митцем то ось це саме вона.
Письменник після видав ще декілька робіт в надприродному стилі, але до химерного світу Каркози так і не повернувся.
Поки писала цей текст, відчула себе двієчником, який усвідомлює, що він ще зовсім нічого не знає. Він зміг дійти до певного вершечку, щоб мати змогу окинути оком на весь безмежний світ, та в цей момент усвідомив, що поки не здатен розгледіти його деталі і як багато потрібно ще пройти, щоб пізнати всі міста і вулички цього безмежного світу внизу.
Однозначно рекомендовано до читання вашим Літературним маргіналом.
