«Правда огидна. Я правий? Вона настільки огидна, що краще б я пропагував брехню.»
Північний полюс засинає під обіймами холодної ночі. Завірюха закручує й розриває на шматки повітря, яке ще могло б когось урятувати.
Білою пустелею безтурботно ходять самотні олені. Їхні тіла розпатлані, ніби об їхню шкуру без кінця витирали брудні черевики. Очі тварин видовбані, а під ними ще лишилися сліди засохлих багряних потоків. Вони досі живі, але їхні тіла змучені, зношені й повністю укриті ранами...
Видніється палац Клауса, над яким нависла чорна хмара. Величезні ворота подряпані чиїмись кігтями. Ворота рухають не чари, а два титани, які обертають гігантські лебідки. Вони без упину ходять по колу, витоптуючи власні сліди, крок за кроком.
В очах вже не шукають останнього ковтка надії.
На стіні заводу, де колись мали пакуватися подарунки, висить мертвий Санта, прибитий цвяхами до будівлі. Його шкіра посиніла і обвисла, очі запали всередину, а з рота стікає гній. Голова нахилена трохи набік, тож здавалося, що він дивиться на ельфів, які потрошать його тіло.
Деякі істоти витягують із нього нутрощі й обвішують ними висохлу сіру ялинку. Ті ельфи, які не змогли вижити, задихаються від мух, що залітають їм у роти, не даючи дихати. Немовлята кашляють, і з їхніх ротів вилітають комахи, які обгризають легені зсередини їхніх промерзлих тіл. Ніщо не рятує бідолах — вони просто падають, згортаючись клубком, ще трохи здригаються й вмирають від страждань.
Щури, що занедужали на чуму, роздирають їхні тіла в пошуках гнилого м'яса. Деякі гризуни також гинуть від тих самих комах, що висипаються з мертвих тіл, як із вуликів, створюючи противне дзижчання.
Єдине, що ще могло б урятувати цей маленький замок на Північному полюсі — доказ того, що залишився хтось, хто досі вірить у дива. Але дитячий сміх давно залишив цю пустку.
♫ Lustmord – Aldebaran of the Hyades
