Що посієш — те й пожнеш через призму стосунків батьків та дітей.
Мова не про ті злидні, коли немає чого їсти, а про ту емоційну прикрість та бідність, які ви можете дати одна одній.
У Софи склалось особливе відношення до неділі, як до дня тижня. Саме у неділю її мама, Уляна, була роздратована більше, ніж зазвичай — сім днів поспіль стоячої дванадцятигодинної роботи й двоє дочок віком молодших класів віддавали головним та спинним болями. Жінка страшенно втомлювалась від обсягу обов’язків й намагалась вечори проводити у свого коханого аби лишень втекти до ранку від життя, яким жити не хотіла. Звісно, якщо це не неділя, бо тоді вибору не надавалось.
Наче загорталась у шкуру вбитого ведмедя, що сягала високій Уляні майже до кісточок, накидала на плечі шубу й затискала кутиком рота цигарку. В такому образі жінка дзеленчала залізними відрами аж до колодязя. Цигарка потроху тліла й створювала клуби тютюнового диму, а надірваний шматочок шуби легенько погойдувався амплітудою стегон.
Колодязь відкривався гучно. В дитячій кімнаті якнайкраще було чутно, коли хтось набирає воду. Якщо це робила мама дівчаток у неділю ввечері, значить дуже скоро вони купатимуться. Тільки почекають поки десятилітрова каструля води нагріється й в кімнаті натопиться до спітнілого дзеркала.
Лівою рукою жінка тримає цигарку, правою — приторможує воріт, що розмотує ціпок зі срібним відром на кінці. Він підскрипує й виглядає жахаюче, крутячись із шаленою швидкістю. Дітей завжди застерігали щодо колодязя, бо туди можна впасти, об нього можна вдаритись і ще купа застережень, які були зайвими — дівчата й так боялись близько до нього підходити. Глухе важке хлюпання — й відро миттєво наповнюється крижаною водою. Добре, якщо в колодязь нічого не нападало. Купатись з грушевими листочками не так страшно, а от щоб попити, спочатку треба виловити все живе й неживе, що потрапить у воду. Ніхто її не кип’ятив перед вживанням — вона була сира й смачна. Уляна казала, що ще й безкоштовна.
Жінка несла в руках два повних відра, трохи розхлюпуючи рідину. На порозі дому завжди залишалась хоча б одна волога пляма, яка повідомляла — в хаті є вода. Такої крижаної централізоване водопостачання споживачам не надає, а в них на кухні — була. Правда, ванної кімнати в них — не було, як і самої ванни. Навряд така проблема спіткала тих, хто платив за воду щомісяця.
Коли десятилітрова кастрюля починала активно булькотіти, одна з дівчаток, Софа або молодшенька Аннушка, бігли в кімнату, в якій вже замість повітря літала пара. Все починалось з Уляниного питання: “Хто перший?”. Діти між собою приймали це рішення — одне з небагатьох, де чекали їхньої думки. На цей раз першою купатиметься Софа, яка довчила домашнє завдання ще у п’ятницю після школи. Аннушці уроки давались відчутно важче й нудніше.
Блідо-жовта ванночка з качечками по всьому периметру, розміщена на двох табуретах, була давно не під вік дівчатам. Проте, худорляві дитячі сідниці ще доволі комфортно могли там розміститись. Довге волосся в ній помиєш, а от довгі ноги — зась. Мабуть тому Софі й не хотілось рости вищою.
Пальці Уляни, намилюючи голову доньці, віддавали табаком. Як і її волосся та одяг. Цей запах ніколи не вивітрювався із жінки. Він асоціювався у Софи виключно з мамою. Навіть коли та почала користуватись французькими бузковими парфумами, які з року в рік дарував її коханий. Основні материні ноти — виключно табачні.
Найдовше тривало миття голови: двічі наносився шампунь, один раз кондиціонер. Тіло надраювалось мочалкою. Швидко та якісно. Найважчим моментом для Софи було закінчення купання. Кімната надто тепла, а вода гаряча, тож дівчинці хотілось ще трошечки просто полежати у блідо-жовтій ванні. Просто так, не з метою помитись, а від бажання спостерігати як пучки пальців перетворюються на жаб'ячі — поморщені й кумедні. Уляна в цьому питанні була категорична — часу на забави в неї не було, ще треба купати Аннушку, покурити й нарешті лягати спати, коли діти досушать мокре волосся. І це якщо хтось з дочок не загубить в локонах гребінець, що доведеться розплутувати.
— Мамусю, можна ще трошечки?, — вологі вії Софи додавали блакитним очам відчутного суму.
— Софо, ні.
— Ну, будь ласка…я…
— Я сказала ні.
Це була класична розмова. Типова. Уляна була суворою матір’ю, яка не любила повторювати двічі. В такі моменти здавалось, що і дітей своїх вона не любила.
Софа вилазила зі своєї мильної паруючої води, не встигши нагрітись до кісточок, й мусила йти у холодну частину дому, сподіваючись на тепло піжами. На її обличчі сяяли вологі вії та надто сумні очі. Жаб’ячих пальчиків в цю неділю знову не сталось. Як і зазвичай.
Неділі ставали дедалі різними. Спочатку Уляна мила дітей й лягала спати. Пізніше — купала дівчат й сідала у білу автівку свого коханого, щоб провести вечір, ніч та наступний день — окремо від дітей та обов’язків. Потім — Софа та Аннушка подорослішали й ставши Софією та Анною, тримали гігієну своїх тіл під особистим контролем. І жаб’ячі пальчики. І життя в цілому.
А Уляна втратила сили дбати про себе. Хвороба підкосила жінку, зробивши її залежною від дітей та днів тижня. Неділя перевернулась догори-дригом.
— Доню, ми сьогодні будем купатись?, — пролунав мамин голос в телефонній слухавці Софії.
— Так, мамо. Я владнаю справи й одразу приїду. Тобі щось купити у магазині?..
Щотижня Софія приїздила до своєї матері, яка погано ходила, не готувала й не могла помитись без сторонньої допомоги. Коханий вже нічим їй не міг зарадити, як і коханому — ніхто вже нічим не допоможе.
Софія намилювала волосся Уляні й спостерігала, як та затискає ніс великим та вказівним пальцями. Це здавалось дещо дитячим жестом і викликало в дівчині суміш усмішки на обличчі та внутрішнього роздратування. Коли намилюється шкіра голови — в затисканні носу немає жодного сенсу. Кожного разу, коли дочка просила матір закинути голову трохи назад — жінка забувала про прохання через пару митей та знову вся піна з голови стікала їй по підборіддю. Двічі шампунь, один раз кондиціонер.
Потужний напор душу поливав не тільки жінку у ванній, але й жінку, що стояла поруч. Вода поливала підлогу й капці. Дзеркало, в яке рідко хто дивився — покривалось димною плівкою. Стоячи над оголеною матір’ю, натираючи її тіло мильною мочалкою з ароматом мімози, дівчина прикро усвідомила, що мабуть тепер ненавидить неділі так само, як і її мама, коли тій доводилось купати своїх дітей.
