Один абзац. ІІ

Я проїхала свою зупинку. Про що я думала? Я думала про дерева, які ростуть у висоту та вглиб. Я думала про те, як колись у дитинстві мені сказали, що якщо дерево не чіпати, воно може рости вічно. Я думала про могили, на які дерева скидають своє листя. Я думала про те, як дерева зітхають над війнами, що минають. Я думала про те, як після всього пережитого дерева мовчать. Я думала про землю, що увібрала у себе стільки сліз та крові. Я думала про запах ладану, коли я запалювала свічку за імена тих, хто з тривогою на душі лягає спати. Я думала про закарбовані на плитах імена тих, чиї душі вже промовляють тишу. Я думала про птахів, яких з кожним осіннім днем стає все менше. Я думала про людей, які відлітали у теплі краї, коли у мене була осінь та поверталися, коли я знову цвіла на весні. Я думала про власне волосся, яке падає в унісон листопаду. Я думала про школярку, яка забруднила свої гарні білі колготи. Я думала про істинне золото, яким є осіннє сонце. Яким є руки, що випікають хліб. Я думала про літню жінку, яка поливає свої рослини на балконі. Я думала про маленькі ніжки моєї племінниці, що торкаються трави. Я думала про її маленькі кулачки, якими вона стукає по яблуку. Я думала про те, що я нічого не втратила. Я проїхала свою зупинку. Я пішла додому пішки.