"Сад Гетсиманський" Іван Багряний. Без оцінки.
Я вважаю, що Сад - це саме той твір, який сягає велич української класики для мене і не піддається якійсь оцінці. Взагалі, я відкладала цю книгу рік і тільки зараз наважилась - прочитала, і не шкодую, бо для Саду треба бути готовим морально.
Зрештою, я прочитала і мені просто сумно, у мене осад на душі і якесь спустошення.
Я не хочу акцентувати увагу на сюжет книги тому тут просто якісь роздуми і певні висновки.
Андрій Чумак. Насправді, як важко зламати людину і легко водночас.
"Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот."
Ми оточені людьми, ми потребуємо людей і це так дивно. Адже ти можеш навіть не здогадуватися, що за милою усмішкою ховається величезна злоба на світ. Що ті, добрі люди мають власних скелетів у шафі. Що кожен з нас готовий піти на будь які жертви заради своїх ідей. Людину ламають, а потім лікують і так по коло, поки не отримують зізнання. Андрій Чумак.
"Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незломаною душею, аніж повзати на колінях і вмерти двічі - морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти."
Людину катують, вбивають, але яку смерть ти готовий обрати для себе?
Проте ніколи не варто забувати, що "... і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком."
Знову ж таки я під враженням скільки всього може витримати людська душа щоб потім побачити світанок. Світанок десь там на волі. І скільки всього прочитаного в Саду є абсолютною правдою, що відбувалося з людьми і як зараз ми можемо провести лінію із сьогоденням. Знати, що росія - зло, з яким ми боремося постійно.
"Коли маєш нагоду посміятися сьогодні, не відкладай на завтра. Смійся сьогодні, бо завтра не дадуть, завтра вже може бути пізно."
І дуже прикро, що ми живемо в такому сьогоденні. Коли цитати ХХ ст все одно будуть мати актуальність зараз. Тому це міні нагадування не забувати лишній раз посміхнутися, зробити щось хороше і порадіти моменту.
Адже, у в'язниці були співи, були ігри, були розповіді, читання, торт. Так дивно, але життя триває і буденність існує навіть у знесилених тюремних душах.
Для мене, Сад став твором, який має прочитати кожен, але свідомо. Щоб потім згадати, що "Всі прізвища в цій книзі, як то прізвища всії без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в'язнів (за винятком кількох змінених) Є
п р а в д и в і."
Щоб не забувати, як росія катувала і катує наш народ і носити в серці ненависть за наші страждання та муки.
