Вперше, коли я почала читати санаторійну зону, я не могла збагнути про що йде мова, адже читання коли шумно навкруги не дає змоги сконцентруватися на тексті. Друга спроба виявилась успішною, але твір, не з легких, хоча звісно, це зрозуміло, бо це у нас Хвильовий. Прочитавши декілька статей і послухавши подкаст, я готова підбити підсумки прочитаного.
У подкасті “Перефарбований Лис” дуже цікаво виокремили ідею та революцію. Про що ж мова. Персонажі, а точніше, ідейники приречені на поразку. Їхня ідея настільки сильна, що вони готові на все заради неї. Пригадаймо головного героя твору “Я(Романтика)”, якого не зупиняла навіть рідна матір. Проте кульмінація полягає в тому, що після здійсненої ідеї, персонажі стають не потрібними для суспільства. А саме, виконана мета дорівнює розчаруванню, пошуками сенсу “а що робити далі” або альтернативний варіант мета не виконана, а висновки ті є ж самі - розчарування та пошуки нового сенсу.
З чого ж таки варто починати революцію? (знову посилаємося на подкаст, а саме на працю Юло Вооглайда).
1 крок: усвідомити, що в країні потрібно зберегти та захистити.
2 крок: зрозуміти, що не потребує змін, тобто, речі, які влаштовують.
3 крок: подивитися чого не вистачає державі/системі.
4 крок: усунути те, що нам заважає, те, чого треба позбутися.
Висновок: люди пропускають 3 пункти, революція починається з останнього і речі, які потрібно зберегти також знищуються. Таким чином, вертаємося до санаторійної зони.
Анарх - людина, яка мала ідею, яка була “революціонером” у висновку блукає у вирі своїх думок та вважає, що це все фантом. Персонаж доходить до божевілля та розладу особистості. Себто, нездійснена революція, доводить людину до такого стану.
Карно? Чи він існує чи це і є анарх який не може вирішити де реальність а де фантом?
Посилання на статтю.
– Хто вчора ввечері сидів за моїм столом? …Вчора сиділа вона, а пізніш, здається, анарх. Там вирізано було ножем це: «Майя є… (нецензурне слово)… з анархом». Потім анарх «дізнається» про те, що Карно вирізав цей напис, однак фактично нікого, крім Майї та анарха за столом не було. По-третє, нарешті, сам анарх визнає, що «Карно – примара і є одна частина його власного «я».
Дуже цікаво, як анарх постійно в творі відчуває напругу та страх коли є Карно. Тобто сам анарх боїться себе і не розуміє себе (?). Згадаймо взагалі який анарх у творі. Для мене це людина, яка повільно гасне. Гасне, як революція. Людина, яка закутана ковдрою похмурої дощової осені, коли депресія накриває з головою, коли лежиш і дивишся в одну точку (у тексті так і було) а потім він згадує, про “ідею”, яка не здійснилась і його накриває гарячка, йому важко стає жити в цьому безнадійному стані санаторійної зони і його накриває спрага. Він хоче вивільнитися від фантому, від страху, ілюзії. Просто випити води та отримати спокій на 24 години.
Поговоримо про інших персонажів.
Хлоня.
“Мені здається іноді, що і я, і всі ми скоро розучимося промовляти один до одного. Скоро ми зовсім забудемо тиху задушевність і будемо не то машинізованими хижаками, не то хижими машинами.”
“Це філософія світової "кобилки": навіть геній, коли його вкусить несподівано блоха, враз забуває світові проблеми і думає тільки про маленьку блоху. Саме така людина.”
“Кілька років тому почалась нова епоха. Це були прекрасні, незабутні дні. Я тоді був зовсім хлоп’яком. Але я й тоді почув цей надзвичайний грохот… Чого ж мені так скучно? І сьогодні стоїть туман, і завтра буде туман. І в цих туманах я нічого не бачу. Де ж моя епоха? Отже, до побачення, товаришу, - раптом, повертаючись, сказав Хлоня. - Піду шукати своєї епохи!”
Дуже цікаво, але Хлоня для мене це персонаж який опинився не в тому місці, не в той час. Він побачив, що сенсу немає, що люди приречені на смерть, що вони живуть і борються проти смерті, але не всі здатні її здолати.
Тому зрозумівши, що виходу з цієї ситуації немає, що світ змінити не можливо, лишається один вихід - знайти свою епоху, тільки у ріці.
І остання персонажка, яку я для себе виокремила - Катря.
Її доля для мене трагічна адже вона лишається ув’язненою в санаторійній зоні. Мрія поїхати ген далеко на відпочинок на Сибір лишається мрією. Тільки самотні холодні вечори Катрі з книжками про філософію показують її душевний стан. А також черевик біля ліжка, коли вона збирала валізи, але поїздка приречена на провал. Катря - полоненка санаторійної зони, полонена жити серед істерії. Цікаво як довго вона би витримали таку напругу і не стала істерити.
“Повість про санаторійну зону” - чесно, це текст з неймовірними описами околиць зони, як все тихо починає вмирати. Осінь замінює літо, сенс життя втрачається, думки роздвоюються, персонажі вкорочують віку.
Чесно, але санаторійна зона - важкий твір. Бо не можливо зробити чіткий аналіз персонажу у якого психологічні порушення, коли є анарх, але це і карно водночас.
Цікавий факт, що багато літературознавців порівнюють персонажів Хвильового з ним самим. Це логічно, адже ми маємо чоловіка, який вчинив самогубство, який помер через “ідею” яка була приречена на провал. Розстріляне відродження як приклад.
І останнє беру зі статті висновок, з яким я цілком згодна
Основні мотиви, які розробляє Хвильовий у повісті, це мотиви двійництва, самотності та божевілля. Відповідно й формується специфічна концепція героя. Самосвідомість персонажів письменника постає по-модерністичному розірваною, внутрішньо суперечливою, адже змінити цей світ і життя в ньому принципово неможливо. Тому герої «Повісті про санаторійну зону» тікають від життя у смерть.
Текст вийшов сумбурний, але маємо що маємо. Важко говорити про тексти Хвильового, бо вони потребують величезної уваги та глибоких роздумів.
