Меріт Восс живе в родині, де зовні все ніби нормально, але насправді — суцільна тиша й недомовленість. Вони мешкають у колишній церкві, мати постійно хвора і живе в підвалі, батько одружений з її колишньою медсестрою, а брати й сестра здаються ідеальними. Сама ж Меріт колекціонує трофеї, які ніколи не вигравала — як символ того, ким вона себе відчуває. У цій сім’ї кожен щось приховує, але ніхто не говорить уголос про свої почуття. Атмосфера вдома гнітюча, важка, наповнена мовчанням. Знайомство із загадковим Саґаном стає для Меріт ковтком повітря — і водночас ще одним джерелом болю. А коли одна з родинних таємниць стає надто важкою, Меріт приймає рішення, яке може або остаточно зруйнувати сім’ю, або змусити всіх нарешті сказати правду.
Напевно, ця книга потрапила до мене в дуже правильний момент. Так, я вірю в співпадіння. Іноді тобі просто потрібно прочитати історію, наповнену переживаннями — і, можливо, відповідями на питання «чому так». Я не скажу, що я геній комунікації. Дуже часто мені простіше закритися від усіх, ніж щось пояснювати, сперечатися чи з’ясовувати. І, мабуть, саме тому Меріт так сильно мені відгукнулася.
Я розуміла її розпач. Це відчуття, ніби ти б’єшся, як риба об лід, намагаючись бути почутою — але цього не стається. Бо всі бачать лише те, що хочуть бачити. Меріт постійно здається, що вона не варта уваги й любові, і з кожною сторінкою це відчуття лише посилюється. Вона робить поспішні висновки, замикається в собі, намагається заглушити почуття — і до себе, і до інших.
Мене дратує те, що їхній гнів або хвилювання нічого не означають, позаяк у світі є люди, яким набагато гірше. Це все фігня. Твої емоції та думки важливі.
Це подекуди дуже щемка й болюча історія. Вона не про великі події, а про звичайне життя — родину, непорозуміння, мовчання, яке ранить сильніше за слова. Це не типовий для мене роман Коллін Гувер. Він більше схожий не на любовну історію, а на маніфест. Або навіть на теплу, складну розмову між подругами, коли ви повільно, іноді боляче, але чесно докопуєтесь до суті.
Книга ведеться від першої особи, і це дуже посилює ефект замкненості в голові Меріт. Ми бачимо лише її погляд, її інтерпретації — і разом з нею помиляємося, сумніваємося, робимо хибні висновки. Гувер тут робить ставку не на події, а на психологію: на зізнання, усвідомлення, емоційні злами.
Ми на цьому світі не для того, щоб бути копіями своїх батьків. Не всі люди знаходять спокій у чомусь однаковому.
Мене ця книжка розчулила до сліз. Вона багато говорить про важливість чесності в сім’ї, про комунікацію, про те, як небезпечно приховувати правду, навіть із благих намірів. І про те, що не кожна помилка заслуговує на покарання — іноді достатньо розуміння й прийняття. Яка ж Коллін Гувер багатогранна.
Тропи в книзі:
* дисфункційна сім’я
* ненадійна оповідачка
* підліткова депресія
* замкнений простір
* мовчання як форма насильства
* «я не така, як інші»
* повільне емоційне зцілення
* заборонені почуття
О, і якщо надумаєте купувати на Readeat, не забувайте про мій реферал (буде вам +150 грн бонусів на рахунок протягом 10 хвилин, якщо до цього ви не реєструвались на сайті) 🥹 + можна робить такі от вішлісти =>> https://readeat.com/dreambooks/kateryna-books-dream
📖 Book Pinterst Board => https://www.pinterest.com/katerynakresalo/books-what-to-read/
Долучайтесь до моєї спільноти в Pinterest та Instagram, давайте дружити і розширювати книго-комьюніті, ловіть мій телеграм канал: https://t.me/kyivlyanochka_inspiration!
