Тут ви знайдете короткий (насправді не дуже короткий) зміст першої частини трилогії «Замок із кришталю» та мої «нотатки на берегах», роздуми під час читання. Це початок чудової історії про боротьбу, кохання та магію.
Огляд у форматі відео шукайте на моєму каналі varto_chytaty: https://youtu.be/NnW8XcoiOqE?si=DPJD_C9rNwfZgQUW
Короткий переказ книги «Зірки й кістки» тут: https://youtu.be/o0oFV4jf9NA?si=8fGM7Nu6WEXfmisq
У Небельгаймі править король Етельріх Вельгет, який має чотирьох дітей. Двоє з них — принцеса Ізвен та принц Фольгерт є марвотворцями, наділені силою піднімати мертвих та керувати ними, наприклад, у бою. Кінь Ізвен також постав із мертвих, і його бояться всі живі істоти.
У замку Етельріх прихистив ще й головного героя книги на імʼя Янн Арвор, сина князя Ретону, який захопили ворожі війська, коли Яннові було три роки. Його матір передала Янна годувальниці на імʼя Авела, і та ростила його поряд з донькою Моною. Яннові на початку книги мало відомо про матір, тільки те, що вона була пташка, як і він, її син. Вона, Вогненна Блейз, княгиня Ретонська, стала до бою з мечем за Ретон, але подальша доля її юнакові невідома.
Батька він не бачив також змалечку. І тепер він загинув, передавши листа синові та магічний перстень з чорним каменем. Під час навчального бою з учителем та найменшим сином короля, Алріком, сила цього перстня проявилася жадобою до крові. Янн ніби був охоплений гнівом і сам не розуміючи дій, приставив меч до шиї учителя, Годовіна.
Янн мав крила і був «пташкою», як багато хто в Ретоні. У світі книги є чимало народів, в кожного з них свої сили, які передаються від батьків до дітей. Дехто має силу закликати метали, інші народи подібні до амфібій. У цьому всесвіті є щось на зразок релігії: віра в пʼять Зірок, серед них є Зірка Смерті, Зірка Життя, Праці. За цими зірками придворний Верховний зіркописець Готгрід Червонопикий з допомогою зіркоплину передбачає майбутнє.
Наразі також точиться війна за Ретон, в якій на боці Небельгайму серед інших виступає птах Ольєр. Його батько був шляхтич і воював пліч-о-пліч з Арвором. Але і батько Ольєра загинув на війні, він підступу короля Великої Санжі.
Війна в Ретоні розпочалася після смерті бездітного князя, тож на престол претендували брат князя Каванн ес Арвор і племінниця князя Іссот Кульгава, з чоловіком-санжійцем. Аврора підтримав Небельгайм, а Кульгава мала підтримку Великої Санжі.
Читачам показано юнака Ольєра як співчутливого воїна. Він не грабує маєтки, не гвалтує жінок, які інші побратими, а навпаки — дозволяє сховатися матері-пташці з дітьми. Однак в бою його захоплює в сітку ворог.
Менші діти Етельріха, Алрік та Мейрі, не мали марвотворчої сили, але насправді Мейрі успадкувала від бабусі дар воскрешати мертвих. За порадою сестри вона це тримала в таємниці. Бо бабусю дід змушував проти волі воскресати потрібних йому людей, тримаючи мов у вʼязниці. Ізвен знала, що батько жорстокий і має жадобу до магічних сил. За допомогою ритуалу він відібрав силу свого племінника закликати метали, і той загинув. Мейрі могла також чекати найгірша доля. Коли зіркописець розказав, що Мейрі може мати дар, Етельріх захотів перевірити доньку. Він наказав убити її собаку, Раока. Вона не зізналася батьку в умінні, але натомість разом з пташкою Моною пішла шукати мертвого пса на звалищі. Мона була фрейліною принцеси і мала крила, але їй не годилося ними користуватися, як це робили хлопці. Тому вона на догоду матері перестала літати разом з Янном, з яким вони разом зростали. Довгий час Мона не літала, її крила ослабли, але вона скористалася ними, щоб допомогти Мейрі дістати померлого собаку. Мейрі воскресила пса і попросила Мону передати собака селянці, не виказуючи секрет принцеси.
Щоб утішити Мейрі, яка кілька днів не виходила з кімнати через випадок з собакою, Янн приносить в покої принцеси горностая, і Мейрі дуже рада подарунку. Вона якось поцілувала Янна та написала йому вірша, але почула, що він читає рядки в компанії хлопців, образилася на нього. Нарешті він пояснив Мейрі свій вчинок: він дуже цінує той вірш і просто хотів поділитися з іншими. Янн всередині хотів, аби Мейрі не мала дару марвотворення, бо вона була інакша. Не така, як її родичі. Навіть зовні відрізнялася: золотаве волосся, бурштинові очі.
Ольєра взяв у полон загін з самим Латибором Лабраншем, чоловіком Кульгавої. Санжійці розлютилися через втрати на полі бою. Вони відрубали крила птахові, а пірʼя спалили у вогні, і це був невимовний біль для Ольєра. Для птахів крила — це святе, нікому до них не можна торкатися, крім найближчих.
Стиль написання книги досить жвавий і приємний. Авторка придумала світ до дрібниць. Навіть лайливі слова з урахуванням тамтешньої традиції. Наприклад, «це було наче звалитися до Одвічного Мороку» (наче провалитися крізь землю), «наче тисячі пітьмаків накинулися», «які ще, до всіх темних лютих», «клянуся всіма найсвітлішими Зірками» тощо. Це свідчить про кропітку роботу над кожним словом, і тому цікаво читати. Але розповідь динамічна, іноді не вистачає плавності. Хоча цікаво, що сюжет розгортається дуже швидко.
До принцеси Ізвен прийшов зіркописець з портретами претендентів на її серце . Це обурило волелюбну принцесу так, що вона увірвалася на нараду до батька-короля, щоб нагадати про його обіцянку дати їй вибір. Розлючений король накинув марвотворчий зашморг на доньку, наче мотузку, і наказав обирати з тих, кого він обрав. Він вважав її розпаньканим дівчиськом, яка майже не бувала в фортеці Стрімчаків, де вона княгиня. На відміну від неї, старший брат Фольгерт довів на полі бою, що він найкращий воїн, і він князь Низького краю, тож там він і збирає армію. Ізвен хотіла також воювати, як брат. Але була змушена погодитися на умови батька вийти заміж.
Авела (годувальниця) була єдиним острівцем з Батьківщини Янна, завдяки якому він зростав ретонцем. Крилаті Авела і Мона були єдиними пташками при дворі, крім Янна. Годувальниця вчила його рідної мови (ретонку) та пісень. Після випадку з перснем Янн не хотів наражати нікого на небезпеку, тому носив його на шиї. Але лист від батька не давав спокою, Янн хотів дізнатися, що сталося з матірʼю. Тому він пішов до годувальниці, перед тим надів перстень. Авела сказала, що його матір вивели з зали короля попід руки стражники нібито через те, що вона накинулася на короля від того, що збожеволіла. Але Авела знала, що княгиня не втрачала розуму. Можливо, королю не сподобалося прохання пташки про те, щоб небельгаймці перестали палити і грабувати мирних ретонців. Натомість в короля були плани захопити Ретон і Велику Санжу. І він не гребував варварськими методами.
Під час свята Зірковороту Мейрі з почтом відвідала село, ще й запросила з собою Янна. Він підняв її, щоб вона могла роздивитися дітей, що несли Зірки Смерті, Праці, Війни, Влади і Життя. Між ними була симпатія. А після свята сталося дещо неочікуване. Принцесу скинув кінь просто в річку. Янн не зміг її врятувати, бо птахи не пірнають. Натомість за нею кинувся в воду один нахван і врятував. Народ нахванів плаває, як риби в воді, має зябра. Хлопцеві, який врятував, Мейрі подарувала прикрасу на знак вдячності. Янн картав себе за те, що не врятував свою даму.
Вночі Янн вдягнув перстень і пробрався у Канцелярську вежу. Магічний перстень дав силу прорватися крізь зачаровані ґрати, і Янн міг бачити в темряві завдяки персню. У вежі він знайшов сувій, де було сказало про місцезнаходження його матері. Він хотів її розшукати.
На честь Зірковороту було влаштоване королівське полювання. Мона та Мейрі також були тут, хоч і не любили лови. Серед почету також був парубок, що врятував принцесу в воді, Ґвілім Бренкок. Він служив у війську старшого брата Мейрі. Незабаром він мав поїхати. На ловах між Мейрі та Ґвілімом відчувалася іскра, особливо коли він зачитав їй власні вірші.
Після полювання короля зустрів зіркописець і повідомив: хтось вдерся у вежу, де зберігаються документи та проводяться експерименти над мерцями за таємними дверима. Король здогадався, що це Янн. Учитель повідомив, що Янн кудись відпросився до тітки ще рано вранці, король знав, що ніякої тітки в нього немає, і наказав Годовіну розшукати Янна, який поїхав до замку Данґард, де король ховав Блейз Ретонську.
Матір Аврора дійсно збожеволіла, бо її тримали в покоях без вікон, бо вона була певна, що чоловік і син загинули. Коли Янн дістався замку, де була матір, то його охопив смуток. Але він знав, що це король винний у божевіллі матері, і птах жадав помсти.
Лицар Годовін перестрів Янна і вони постали перед королем, який хотів також дізнатися, як Янн обійшов закляття, яке було на ґратах Канцелярської вежі Гейденгарда. Янн збрехав, що від природи нечутливий до подібних заклять. На покарання Етельріх відіслав Янна разом з Годовіном до Квельґарда на період двох місяців Пори туманів.
Ізвен також застрягла в іншому замку на всю Пору туманів, коли приїхала до Стрімчаків порахувати, скільки війська в неї може бути. Вона дізналася, що князівство виділить на більше 300 кінноти та 600 лучників і була невдоволена, тож хотіла їхати назад негайно. Але наступного дня почалася негода і дороги розмило.
Ольєр ес Брезель був шляхтич і поки йому боліли обрубки крил, він відлежувався в замку Брезелур. Його батьки мали землі та замки, але війна все відібрала. В Брезелурі були самі голі холодні стіни. Коли Ольєр трохи оклигав, пішов до своїх селян, але в таверні його підняли на кпини через те, що він не розумів ретонку, хоч казав, що він птах, але не мав крил. Він розлютився, та потім опанував себе і попросив пташку, господарку таверни, навчити його пташиної мови.
Ізвен провела на Стрімчаках уже кілька тижнів, і до неї щодня приходили люди, щоб вирішити свої питання. Коли селяни з Бару поскаржилися на сеньйора (керра) Джавестона, який змушував селян віддавати продовольство понад розмір податків, вона викликала його до себе. І пригрозила позбавити титулу, якщо це повториться.
Янн, засланий до Квельґарду, мусив стежити за марвами, яких тут було більше ніж людей. Марвотворці використовували силу мертвих для важкої роботи, а звичайні люди могли керувати ними за допомогою простих команд. Команди не могли змусити їх битися, але могли скеровувати, як отару овець.
Якось Годовін змусив Янна під дощем тренуватися з мечем. І разом з командиром гарнізону замку вчитель насміхався з того, який немічний боєць з сина старого Аврора. Тоді Янн відчув силу персня і викликав командира на бій. З магічною силою він відчував кожен подих, серцебиття супротивника, час ніби уповільнювався, тоді як Янн рухався швидко, ніби в іншому вимірі. Цей бій ніби «вбив» нерішучого Янна, а сильний Янн тепер оселився в його тілі. Поразка командира була гучною новиною, тому до Янна на бій приходило ще багато лицарів, і так Янн опанував силу персня в численних двобоях.
Стара пташка Фелія за шинквасом вчила Ольєра клектати ретонською, але в нього не надто виходило. Вона жалілася, що традиція не дозволяє жінкам розправляти крила, дівчата на літають, а лиш прикрашають крила вуаллю та перлами. Ольєр не знав, чи дозволив би літати дівчинці, якби в нього була донька.
Ізвен дочекалася Благодатної пори, коли дороги висохли і тумани з гір розійшлися, щоб повернутися назад до резиденції батька. Вона хотіла піти в похід з братом Фольгертом, тому відточувала майстерність битви на мечах. За тренуванням її застав наречений, чий портрет вона вже й не згадувала. Люстег Ермерой, князь Конфійський, прибув щоб заручитися з нею. На вигляд він був старший, мав вуса і смагляву шкіру, як в людей з півдня.
Тисячі людей прийшли й приїхали на турнір, влаштований королем. Ізвен була невдоволена, що не може битися. Яну також дозволили відвідати турнір, він жадав показати свою силу в двобої з ворогом, Етельріхом. Він кохав Мейрі та досі не міг собі пробачити свій провал, вони переписувалися, поки Янн був у засланні.
Мейрі переписувалася також і з нахваном Ґвілімом, але тільки тому, що хотіла порадитися щодо віршування: вона нічого не могла написати от вже довгий час. Ґвілім прибув на турнір і хотів нести подаровану нею брошку на змаганні, але вона відмовила. Мейрі всюди вишукувала чорні крила Янна — її серце належало йому.
Янн поводився з Мейрі не так, як раніше, бо в ньому була нова сила. Він був різким і привселюдно хотів притягнути її до себе, він відчув, що між риболюдом і Мейрі щось відбулося та хотів, щоб вона зізналася, що саме. Вона побачила, що в нього темні очі, і це її насторожило.
На турнірі Годовін ганебно впав з коня після удару короля в натовпі лицарів. На черзі було змагання серед джур, і спершу Янна не було в списках. Змагалися тільки люди. Але він побачив Ґвіліма серед джур, в нього була прикраса від Мейрі. Янна це розпалило, він в останню мить заскочив на поле змагань, попросив зброєносця звʼязати його крила мотузкою.
Трохи не вистачає недоскажаності від авторки, герої дуже відкрито дають зрозуміти читачам свої емоції. Можливо, хотілось би трохи більш витонченої оповіді. Не в лоб. Але оскільки мова йде про дуже молодих героїв, то, може вони дійсно як розгорнуті книги. Але трохи відчувається, що проблеми Янна не такі серйозні, більше надумані, ніж насправді є (страждання про те, що не він став рятівником Мейрі). Цей герой поступово перетворюється в антигероя, який піддався спокусі темної сили. Поводить себе як ображена дитина відносно Мейрі, тож особисто я вже більше вболіваю за нахванського бастарда Ґвіліма. Мейрі однозначно позитивна героїня. Але і вона «ображенка» на пустому місці: довго тримала образу за те, що Янн прочитав її вірша своїм товаришам. Можливо, така поведінка дійсно має відображати, що герої юні. Цікаво, як вони зніматимуться впродовж історії дорослішання.
Оскільки брошка Мейрі вже прикрашала груди нахвана, Мейрі довелося відмовити Янну в благословення на бій. Тоді він попросив хустку Мони, щоб присвятити бій їй. І Мона, яка кохала птаха, погодилася. Але вона бачила, що це вже не той Янн, його очі спалахували вогнем.
Турнір мені за атмосферою нагадав турніри середньовічного періоду з мого улюблено роману про цей час «Айвенго». Джури мали на коні по черзі уразити списом ціль — деревʼяного вогнедишного вовка та вчасно прогнутися від мішка з піском на його хвості. Янн і і Ґвілім проходили випробування блискуче.
Останнє випробування Гвілім виконав бездоганно, він претендував на перемогу, але ще була черга Янна. Янн ускладнив завдання — витяг чоботи зі стремені, глядачі були вражені. Але коли кінця нісся до цілі, Янн за допомогою сили відчув, як тріскається дерево: велетенський балдахін над глядачами почав падати. Миттю Янн звільнив крила від мотузки ударом меча, підлетів до балки, щоб вона не обрушилася на королівську родину. Після порятунку короля, Мейрі, Ізвен та інших. Етельріх висвятив Янна в лицарі.
Капітан Ортон послав Ольєра до Хетарії забрати його новий обладунок. Хетарія славилася своїми товарами, крам звідти продавали і в Велику Санжу, і в Небельгайм, хоч ті воювали. Ольєр разом з Норбертом сів на дирижабль з хетарсткого каравану в повітряному порту. Ольєра запросив на вино старий хетарець на борту. Птах відмовив, а потім побачив інтим в каюті хетарця з якимсь птахом, що обурило Ольєра.
Після турніру влаштували бенкет. Страви готував запрошений кухар-ґонґорець. У цього народу в жінок були отруйні зуби, і вони мусили зціджувати отруту, в чоловіків отрути не було. На бенкет приїхав і Фольгерт, разом з дружиною. Він обрав за дружину рідну тітку, тому її з чоловіком розлучили, щоб видати за принца. Ґвілім стояв поруч за спиною в Фольгерта, і на його грудях досі виблискувала брошка, яку Мейрі не дозволила вдягнути на турнір. Це її обурювало.
Мені в книзі трохи не вистачає описів, більшого масштабу оповіді. Бо подій досить багато, хотілось би щось було не так поспішно про них розповідалося. Це б додало обсягу, але б і підняло книгу на рівень вище.
На бенкеті король представив найменшому синові, Алріку, його майбутню наречену. Йонге Тулійська була не гарна, але король хотів укласти союз з Тулією. Тим часом Мейрі отримала записку від Ґвіліма з зізнанням у коханні. Алрік розповів Янну, що селянка, яку він кохав, тепер вагітна. Король міг стратити її разом з дитиною. Ґвілім перешіптувався з незнайомим птахом, заплатив йому гроші. Це бачив Янн своїм загостреним зором і слухом. Коли Янн і незнайомець перетнулися, між ними виникла сутичка, бо птах займав Мейрі, та ще й назвав голодранцем батька Янна.
Янн наполіг, що йому та Мейрі треба вийти на розмову, без свідків. Зазвичай принцесу супроводжувала фрейліна. Вони вийшли на балкон, і Мейрі відчувала тривогу поруч з колись коханим Янном. Він припав на коліно і сказав, що проситиме в короля її руки. Коли вона не відповіла, чи кохає, він перегородив їй дорогу та вхопив за руку. Вона побачила на руці бойовий перстень і все зрозуміла. Це через перстень Янн так змінився.
На ранок Янн не міг розібрати, що було правдою, а що наснилося, чи це щось привиділося під дією вина чи перстня. Він зняв його і побіг вибачитися перед Мейрі. Але вона була невблаганна і показала фіолетовий синець від руки Янна. Янн знов надягнув перстень в пошуках розради і сили.
Король влаштував битву марвів. Перед змаганням Ізвен не захотіла сидіти поруч з нареченим, який кілька разів намагався поцілувати її руку. Вона побачила, що він пішов у бік річки до вітру і нацькували на нього марвів. Князь Конфи налякано тікав, голий. Король хотів, щоб Ізвен перепросила в князя, бо Конфа була важливим здобутком від цієї угоди. Але Ізвен хотіла бути лицаркою, яка сама обирає долю. Їй хотілося довести, що вона гідна стати королевою. Пригрозила королю, що віддасть королю Великої Санжі свою силу, якщо батько буде проти її волі.
У Хетарії Брезель проїхався на повозці, в яку були запряжені дві сухопутні риби й приїхав до коваля по обладунок для капітана Ортона. Він пройшов в залу з усілякими дивовижними механізмами і побачив крила, як у кажана. Коваль назвав їхню ціну — десять тисяч. Але це були цілі статки, Ольєр не мав би їх, навіть якщо б продав замок. Але Коваль сказав, що Ортон вже купив їх для свого джури.
Ізвен була щаслива, що йде у похід. Але її радість затьмарило те, що військо зі Стрімчаків було ще менше, над їй обіцяли. Джавестон намовив інших керрів проти Ізвен, щоб помститися. Ізвен написала гнівного листа. Вона була «під опікою» брата, Фольгерта. Він був скептичним щодо участі в поході Ізвен, тому приставив Ґвіліма до сестри.
Мейрі пробралася в стайню, прикривши обличчя, і показала вірша про кохання Ґвіліму, бо він міг оцінити її творчість. Мейрі сама не розуміла, кому присвятила вірш: нахвану чи Янну. Це фрейліна Імке намовила його вдягнути брошку, нібито Мейрі передумала. Ґвілім був ніжний і зізнався принцесі в почуттях. Наступного дня він ішов на війну.
Загадковий незнайомець, птах, який чіплявся до Мейрі, виявився син Іссот Кульгавої. Вона прийшла до Етельріха з угодою, щоб видати Мейрі за її сина та покласти край війні. Розмову цю почув Янн, коли дізнався, що Іссот таємно прийшла до короля.
Янн шукав підтримки в Мейрі, сказавши, що король готовий видати її за сина Кульгавої. Він попросив, щоб вони разом зʼявилися перед королем і оголосили про заручини. Мейрі погодилася, але поставила умову: він більше не носитиме перстень. Янн погодився.
Ольєр спав сім днів, поки не прийшов до тями після того, як йому приладнали крила. Вони були зі шкіри сонячного бика, який водився тільки в Хетарії, та металевих шпиць. Щоб випробувати, чи зможе він літати знову, Ольєр вирішив зістрибнути з верхівки храму.
Король не очікував побачити Мейрі поруч із Янном. Птах просив руки принцеси. Етельріх здогадався, що він міг бачити Іссот і під мовити Мейрі. Тому король поставив умову: коли буде відвойовано Ретон, Янн присягне на вірність Небельгайму як князь Ретонський, і збереже вірність навіть у випадку смерті Мейрі. Король змусив провести магічний обряд підписання угоди кровʼю, а тоді привітав молодих.
Коли Ольєр вперше пролетів над містом з кажаноподвбними крилами, до нього повернулася жага жити. Тут же авторка дає зрозуміти, коли він летів над храмами, що санжійські храми мають по 4 зірки, тоді як Небельгайм шанує ще й Зірку Смерті, пʼяту. На форзацах книги є відомості про релігію, династії та мапа земель. Цікаво, що слово світло застосовується в книзі ніби як на позначення душі/життя чи чогось подібного. Так і релігіях книги є Одвічний Морок (як царство мертвих чи пекло), де є Легіони пітьмаків, Темні дикі, Темні Люті та Темні володарі, і Одвічне Світло, де правлять Зірки.
Король Етельріх не мав спокійного сну після того, як Янн пробрався до Канцелярської вежі. Королю здавалося, що санжійці можуть вивідати його секрет і донести їхньому володарю Добродару. Ходили чутки, що Добродар використовує в бою якихось невідомих монстрів, подібних до марвів. Етельріх хотів знайти спосіб створювати марвів і без магії. Верховний зіркописець продемонстрував йому винахід: скриня, завдяки якій виникає «небесний вогонь» (електрика) і змушує лежачого мерця рухатися. Етельріх жадав запроторити Зіркописця в замок на Півночі, щоб той і далі працював над винаходом під суворим наглядом охорони.
Минуло кілька тижнів від заручин Янна з Мейрі. Імке відіслали з замку після брехні нахвану про брошку. Янн ішов у похід на Ретон і прийшов попрощатися з Мейрі, коли Мона була з нею. Мона вибігла до птаха, витягнула з своїх крил сизе перо і віддала Янну, це був дуже інтимний жест. Він сказав, що вони з Мейрі наречені, хоч офіційно не оголошували про заручини. Моні ніхто нічого не казав, і вона відчула себе так, наче Мейрі геть їй не довіряє, і ніякі вони не подруги.
Янн разом з побратимами та новопризначеним командиром Гільдебертом прибув кораблем по морю до Ретону. Його зустріли птахи, малі й великі, які хотіли побачити наслідника ретонського престолу. Янн з подивом і острахом помітив серед них кажанокрилого. Пізніше йому представили Ольєра, він знав про те, що його батько загинув від рук санжійців: відрубану голову Брезеля-старшого надіслали до Ретону. Ольєр сумнівався, чи справді Янн достойний бути князем, але в останню мить визнав це і простелив перед ним крило, як зробили інші.
Янн хотів звільнити столицю, Нарран. Та спершу хотів обійти села та поговорити з місцевими птахами. Ті ховалися за звичкою, завбачивши військо людей і птахів. Янн не надягав на руку перстень, тому був невпевнений на вигляд, втім, він проголосив промову та запропонував записуватися в добровольці. Ольєр спостерігав за Янном. Янн зауважив, що крила Ольєра — дорога прикраса, що в бісило Ольєра. Він запропонував наввипередки долетіти до вежі. Ольєр переміг, хоч і не зовсім чесно. Янн вибачився за образливі слова перед Брезелем.
Мона була ображена на Мейрі, і принцеса це бачила. Коли Мона розплакалася, то розповіла, що зганьбилася, давши перо Янну. Мейрі зрозуміла, що Мона кохає Янна. Мейрі звикла тримати все в собі, але вирішила довірити Моні таємницю про угоду на крові, розповіла, що це через перстень Янн стиснув їй руку до синців. Мона знала, що добром це може не закінчитися. Вони вдвох вирішили знайти книгу про дію артефакту.
Ізвен із військом брата завойовували без бою землі Санжі і готувалися до штурму фортеці. Ізвен було нудно, бо вона хотіла справжню битву. Вона викликала на бій свого джуру Ґвіліма і побачила, що він менш вправний, ніж вона. Коли вона дала йому пораду, то зʼявився Фольгерт і підняв її на кпини, як завжди, він насміхався. Так було завжди, тому вона з ним була конкуренткою і сама хотіла корону. Якби ж він сав хоч трохи поваги! Ґвілім навпаки з повагою поставився до порад Ізвен і навіть пригостив ікрою диких нахванок (русалок). Зʼївши ікринку, Ізвен почула передбачення: «Або рідна кров, або корона».
Янн був у саду, коли почув, як серед натовпу юнаків був бій між людиною та Ольєром. Ольєр запросив Янна битися на мечах. Янн уявляв, як може зганьбитися, якщо програє. Але він дав обіцянку Мейрі більше на надягати перстень. Ольєр вибив меч в Янна і подякував за бій, але коли Янн побачив кров, то зрозумів, що в Ольєра не тренувальний меч, а загострений. Янн був обурений. Але все змінилося, коли він побачив, як в Ольєра кровоточать обрубки крил, а лікар наносить мазі для загоєння. Янн подумав, що Ольєр міг втратити крила на війні. Янн підійшов поговорити і дізнався, що це Лабранш позбавив Ольєра крил. Ольєр в свою чергу дав пораду Янну: в бою треба використовувати крила для балансування, бо інакше легкий птах не зможе здолати людину. І пообіцяв навчати Янна битися як птах.
Ізвен була вдоволена тим, як минула битва, фортеця Ільміже пала. Принц хотів дати воякам пограбувати фортецю, щоб вони отримали «винагороду», але розвідка донесла: король Добродар наказав палити мости, через що вони могли опинитися в пастці. Фольгерт наказав все спалити і вирушати негайно.
В Ретоні зустрілися загони Янна та Іссот. Янн вийшов до Кульгавої, його кузини, на перемовини. Ольєр ніс його штандарт, а біля Іссот стояв той самий санжієць, який відтяв крила Ольєру. Вночі Ольєр підлетів зненацька до нього та вбив на знак помсти. Через це перемовини було скасовано.
Описи битв наразі дуже цікаво читати, захоплююся масштабом, трохи нагадало книги циклу «Останнє королівство», ще й саме видання нагадує дизайном той цикл. Отут уже дійсно знадобилася карта, щоб орієнтуватися на місцевості в Великій Санжі.
Добродар зібрав 12 тисяч військових, ще й мав бойових тварин. Фольгерт не очікував, що їм доведеться зустрітися з аж настільки великою армією. Останній міст для відступу було зруйновано, а птахів серед війська Фольгерта не було, щоб передати звістку армії Янна. Ізвен подала ідею, щоб нахван поплив річкою до війська в Ретоні. Фольгерт нарешті похвалив сестру за винахідливість.
Ґвілім передав наказ Фольгерта, коли військо Янна на чолі з капітаном Гільдебертом взяло в облогу столицю Ретону, Нарран. Потрібно було рятувати наслідників трону Небельгайма. Але Янн не міг поступитися, тому не дозволив взяти його птахів для порятунку Фольгерта та Ізвен. Він мав завершити те, що почав, і не міг підвести народ птахів.
Ізвен та Фольгерт були під прицілом ворожої армії. Вони чекали на підкріплення з іншого боку річки, але ще треба було, щоб знайшлася переправа. Фольгерт оголосив план битви, а Ізвен мала ховатися в ар’єргарді, ледь не в лісі. Фольгерт хотів, щоб вона вціліла. І наказав їй забрати його марвотворчу силу, якщо він буде смертельно поранений.
Табір птахів у Ретоні атакували вогнем, Янн наказав іти в бій на фортецю. Вороги кидали на птахів сітки, щоб знерухомити. Водночас санжійці вивели свій загін до бою на землі, Янн бачив, як все палає та гинуть його птахи. Він сам ледь не загинув, коли з ним у двобій став Генен ес Каранк, також птах. Янн хотів вдягнути перстень, який висів на шиї весь цей час, але не міг дотягнутися рукою.
Книжка дійсно цікава, але є кілька АЛЕ. Трохи забагато подій в кожному розділі, ще й постійні переходи між сценами, по кілька сцен на один розділ. Тому трохи ривками йде оповідь, а на плавно. Головний герой часто бісить тим, що він якийсь невпевнений, надумає собі в голові більше проблем, ніж є, бо ставиться вороже до оточення, яке може його нібито висміяти, навіть там, де насправді це є перебільшенням. Батальні сцени прописані доволі сильно, хоча любовна лінія переважає аж до середини книги. Тому спершу здалося, що це фентезі більше про кохання, ніж про боротьбу та встановлення справедливості. Янн все ж позитивний герой і викликає повагу, коли не хоче повторювати вчинки Іссот та Лабранша, йому не хочеться руйнувати столицю птахів, він хоче зберегти її. Він також намагається тримати слово, не надягати перстень.
Битва Фольгерта з армією санжійців на чолі з Добродаром — це поки найсильніша сцена з усіх. Батальна сцена, від якої йдуть сироти по шкірі. Загін Ізвен стояв, поки армія Фольгерта билася. Армія Добродара була, мов величезна хмара, в рази більша. На другу хвилю битви санжійці приготували сюрприз: випустили з деревʼяних ящиків гластіанів, величезних напівзмій-напівконей, яких Ізвен бачила лише в книжках. На одному з гластіанів верхи сидів Добродар. Небельгаймці втрачали військо, санжійці ринулися до Фольгерта, щоб узяти Принца Смерть, який відбивався від ворогів, у полон. Ґвілім порадив Ізвен вдарити по ворогу з тилу, і Ізвен пішла до бою. Але побачила, як впав штандарт брата, і всю силу скерувала на те, щоб підняти маврів, а мертвих була вже сила-силенна. Брат був живий.
Коли Янн впав у двобої з Каранком, просто між ними влетів Ольєр. Це Каранк мовчки дивився, як Ольєру відрубали крила. Ольєр помстився, навіть коли Каранк здався, з вивихнутим крилом, Ольєр його не пощадив, хоч це було проти правил. Янн все зрозумів, і зараз же висвятив Ольєра в лицарі.
Фольгерт був перший, кого побачила Ізвен, коли отямилася в наметі. Вона пролежала добу, втратила майже всю свою силу і ледь через це не загинула, тому брат змушений був переливати їй половину своїх сил. Виявляється, марвотворці багато витрачають сил і мусять відновлюватися завдяки іншим людям. Так колись Ізвен забирала життєву силу Мейрі та Алріка, вони навіть про це не підозрювали. Реакція Фольгерта на те, що зробила в бою Ізвен, була максимально невдячна. Він вирішив, що вона спеціально хотіла приписати перемогу собі. Він не вірив, що вона хотіла його врятувати. Вважав, що в без марвів переміг би санжійців. Тепер вся слава дісталася Принцесі Смерть. Ізвен дуже цікава, і людяна, і справедлива, наскільки це можливо, тому подобається мені.
Ольєр в Янн вичікували в таборі перед фортецею. Янн попросив Ольєра з ним потренуватися в сусідньому гаю, де б ніхто не бачив. Янн робив успіхи, все більше покладаючись на крила. Коли вони стомлені відпочивали, Ольєр задивився на профіль Янна. Здається, в його серці щось тьохнуло.
Мона знайшла серед книжок бібліотеки саме той старий фоліант у шкірі з металевими кутиками, який колись читала Ізвен. Мейрі знайшла серед намальованих артефактів саме той перстень, який носив Янн, і здригнулася від жаху. В такому перстені містився сам Темнмй Лютий. Він мав 8 кінцівок та лускатий хвіст. Мені трохи нагадує вайбом «Літопис Сірого Ордену», де герої також продавали душу демону за силу. Водночас батальні сцени (взяття фортеці)і описи різних народностей та створінь малюють в уяві враження як наче граєш у гру “Герої меча та магії”.
Облога фортеці в Ретоні тривала вже три місяці. Ольєр навчив Янна битися ще вправніше. Але Янн сумував за нареченою та ріднею з Небельгайму. І це дуже бісило Ольєра. Він вважав, що серце княжича має належати Ретону і йому. Він все більше уникав Янна. А коли один з побратимів показав медальйон з портретом доньки, зацікавився рудоволосою вдовицею з викличним поглядом, яка належала до старовинного шляхетного роду Стередів.
Фольгерт з полоненим королем повернувся до Небельгайму. А його військо доєдналося до облоги фортеці в Ретоні. Звістка про поразку Добродара похитнула дух оборонців фортеці. Янн отримав листа від Мейрі, де вона застерігала його від дії персня та обіцяла розповісти те, що дізналася про його магічну силу, але при зустрічі. Янн викликався їхати в Небельгайм та мав повернутися за два тижні.
Ольєр не міг сам собі зізнатися в тому, чому уникає Янна. Але згадав, як раніше дружив з учнем свого вчителя Асмуса, який ставився до нього, як батько. Юнаки тулилися одне до одного, коли було холодно, Ольєр навіть дозволив хлопцю доторкнутися до своїх крил. Але якось учитель відіслав того юнака, бо вирішив, що вони гобони (так в книзі називали гомосексуалістів). Ольєр був здивований і обурений, що вчитель так про нього подумав.
Ольєр вирішив заплатити маркітанткам, запросив їх до себе в намет для розради. В голові йому запаморочилося, коли Янн випадково зайшов до намету, щоб попрощатися. Ольєр наздогнав його, він був сам на свій, не розумів, чому Янн кидає птахів заради якоїсь Мейрі. Він ненавидів це імʼя. Він навіть на мить хотів вбити Янна, щоб позбутися почуттів до нього. Це була одна з дуже драматичних сцен, кохання впереміш з ревнощами. Ольєр все ж стримав себе, не махав кинджалом, а бовкнув, що збирається одружитися на Брегез із роду Стередів.
Етельріх влаштував бенкет на честь перемоги. Він згадав себе в молоді роки, коли почув про подвиг Ізвен. Колись король був таким самим «божевільним», заради підданих ризикував життям. І тому навколо нього гуртувався народ. Він знав, що Фольгерт блискучий стратег, але Ізвен його вразила, і тепер він запропонував їй зайняти чільне місце наслідника за столом, яке належало Фольгерту.
Янн прибув на бенкет, де разом з небельгаймцями за столом сиділи і їхні бранці. За Добродара та інших мали заплатити викуп. Янн прийшов до Етельріха, щоб пояснити: він не міг віддати Фольгерту птахів для битви з санжійцями. Етельріх представив гостям Янна як майбутнього зятя і князя Ретону. От тільки Мейрі за столом не було. Вона розмовляла з Ґвілімом, який попросив поговорити наодинці. Це якраз те, чого так боявся Янн.
Чим далі — тим цікавіше. Мона стерегла кімнату, де мали розмову Ґілім та Мейрі. Ґвілім кинувся в обійми, але Мейрі його відштовхнула. Він пропонував втечу, зізнався в коханні. Вона розказала про заручини з Янном. В цю мить Янн увірвався до них. Він звинуватив Мейрі, що та не стримала обіцянку. Сам надів перстень і стиснув Ґвіліма, який також схопився за кинджал. Мона неочікувано видерлася жмут чорного пірʼя в Янна. Він кинувся до Мони, але пригрозив вбити Ґвіліма. Мона дивилася на Янна, і ніби бачила те восьминога чудовисько з малюнка. Вона сказала, щоб демон забирався і віддав їй «її Янна». Вона заприсяглася, що Мейрі не зраджувала його, але Янн довіряв тільки очам. Янн назвав Мону своєю боржницею за те, що вона посміла видертися його пірʼя.
Книга, яку Янну дала Мона, розпалила цікавість птаха. Він не злякався, він навпаки захопився силою, яку йому міг дати увʼязнений в чорному опалі демон. Під дією артефакта всі інші ніби уповільнювалися, бо володар персня міг ніби переноситися в Одвічний Морок, демон давав власнику персня свої зір та слух. Перстень був старовинний, він активував силу в моменти сильних хвилювань, але в фоліанті ніде не було відомостей про ціну за цю силу.
Усі, крім Мейрі, поїхали на лови до лісу. Янн бачив, як Ґвілім відмовився продати «смаколик» синові Кульгавої, якого також взяли в полон. Його звали Фрікур. Мене дивує, що бранці роблять все те ж, що і небельгаймці, і ніхто особливо не зважає, що це вороги. Але, можливо, це пояснюється тим, що вони королівського роду, і далекі родичі.
Янн погнався з оленем, навіть його поранив. Але в ньому знов пульсувала помста. Перед тим вони з Ґвалімом призначили дуель. Яннові вже зараз кортіло вбити нахвана. І це сталося. Гвілім вийшов до Янна просто з-за дерев і ніби напоровся на спис Янна. Згадуючи потім цей епізод, Янн буде упевнений, що то був олень. Мона, яка збилася зі стежки, побачила Янна і тіло біля його ніг. Очі Янна були чорні, він ніби нічого не бачив. Принц Алрік прибіг наступний. Янн не міг повірити, що це він вбив нахвана. Мона сказала, що Ґвіліма може врятувати Мейрі. Оце дійсно цікавий поворот. Мона наказала Янну летіти до замку, вона нарешті використала свої крила, це ріст її персонажа, і це дуже цікаво. Разом з Арвором вони пересіли тіло до Мейрі.
Ось уже майже кінець, і майже всю книгу мене бісив Янн, як головний герой. Але думаю, авторка зробила його таким незрілим, щоб показати еволюцію впродовж трьох книг, яка, ймовірно, його чекає. Знову ж таки аналогія з «Літописом Сірого Ордену», ніяк мене не відпускає.
Мейрі побачила, як до саду підлетіли двоє птахів. Вона кинулася до мертвого Ґвіліма, щоб оживити його. Це знесилило її, в неї пішла з носа кров, але тіло не поворухнулося. Коли Мейрі прийшла до тями, то в очах нареченої Янн побачив ненависть, вона зневажала його. Він поклявся, що не вбивав нахвана. Він дійсно не памʼятав, як замість оленя проштрикнув Ґвіліма. Але Мейрі не вірила.
Облога в Ретоні тривала. Але в фортеці щось змінилося: все менше птахи підтримували Лабранша та командира гарнізону — птаха Кенвера. Ольєр тим часом познайомився з Брегез, молодою вдовою з круглим обличчям і рудими кучерями, яка залюбки літала. Вона запала в душу Ольєру, він запевнив, що вона не пошкодує, що вийде за нього, і отримав від неї руде перо з її крил на знак згоди.
Поховання Ґвіліма відбулося за небельгаймським звичаєм. Тіло спалили. Моні було огидно через те, що король не дозволив батькам поховати сина у воді. Мона все більше не любила Небельгайм. Ізвен відвела Мону та Алріка, щоб допитати, бо Алрік просив Мону збрехати про те, що Янн, Мона та Алрік знайшли тіло разом, уже бездиханне. Ізвен накинула на Алріка марвотворчий зашморг, в Мона зізналася, що все було не так, це почула і Мейрі також.
Янн не міг пояснити, що тоді сталося, він вірив, що не вбивав. Він хотів, щоб Мейрі йому також вірила, вдерся вночі в її покої, але вона не вірила. Перстень був на пальці Янна, і він не міг його зняти.
Мейрі та Янн по черзі приходили до Етельріха просити розірвати криваву угоду. Та король не звик, щоб якісь діти ним крутили. Йому було все одно, чи Янн вбив нахвана, чи Мейрі ненавидить нареченого, король їм відмовив обом. Він не звик, щоб ним крутили на всі боки.
Янн повернувся до облоги Наррану в день свого 17-річчя. Насувалася Пора Туманів. Кенвер, який керував гарнізоном міста, і був птахом, попросив про перемовини. У птахів в місті почалася страшна хвороба — перопадиця. Після неї птахи можуть втратити змогу літати назавжди. Кенвер запропонував двобій за місто Нарран, на який неочікувано для всіх погодився Янн. Він вимагав визнання свого батька істинним князем Ретонським, якщо переможе.
Гільдеберт був проти, щоб Янн бився, і призначив Годовіна. Ольєр запропонував свою кандидатуру, але і його не послухали. Ольєр напав на Годовіна і звʼязав перед початком бою, тому Гільдеберту довелося погодитися, щоб бився Ольєр.
Перед боєм Янн віддав перстень Ольєру. Ольєр вдягнув його і накинувся на Янна, бо відчув роздратування при черговій згадці про Мейрі. Коли оговтався, то відчув відразу до персня, який ніби поглинав його світло (душу), Ольєр не хотів використовувати магію, а жадав чесного двобою.
Кенвер розважав натовп, зневажливо поставився до того, що проти нього виставили якесь пташеня. А тоді привселюдно поцілував чоловіка з натовпу, свердлячи Ольєра очима. Він був гобон, і якось здогадався, що Ольєр також. Ольєра це спантеличило, ніби всі сміялися з нього та знали його таємницю. Кенвер вигукував до Ольєра образи, але Ольєр добре тримався. Він атакував крила Кенвера, єдине вразливе місце. Кенвер також рубонув мечем, пошкодивши шкіру штучних крил. Ольєр зробив випад, коли суперник на мить затримався — і обеззброїв Кенвера. Наступний бій мав бути на кинджалах.
Кенвер був сильніший. Він рішуче атакував і зразу ж поранив Ольєра. А потім викрутив руку так, що Ольєр впав на коліна. Кенвер наказав йому визнати Іссот княгинею Ретонською, але Ольєр відмовлявся повторювати ці слова, навіть коли Кенвер ледь його не вбив. Перемога була за ним. Ольєр понад усе хотів повернути Нарран Яннові. Але не зміг.
Король знову відіслав Ізвен до Стрімчаків і наказав не вершити самосуду над Янном за смерть її джури. Однак Ізвен жадала дізнатися правду. Убивцею називали якогось божевільного з села. Ізвен вважала цю версію неправдоподібною, вона підозрювала Янна або того, хто хотів заволодіти ікрою диких нахванок, бо після смерті Ґвіліма кудись зникла його скринька з ікрою, яка дарувала передбачення.
Янн призначив Ольєра комендантом порту, тож він тепер мав платню. Брегез погодилася з ним одружитися. Але Ольєр боявся, своїх почуттів до Янна. Він не відчував збудження поряд з Брегез. Він думав, як перстень вивільнив його темну сторону, він жадав Янна. Коли йому все ж вдалося виконати свій подружній обовʼязок, то Ольєр втік від нареченої, бо нарешті сам собі зізнався, що кохає Арвора.
Янн був у Ретоні впродовж Пори Туманів, він опікувався тими землями, де птахи визнавали владу Арвора. Тим часом Алрік оженився, але Янну не дозволили відвідати весілля. Наставала Благодатна Пора, Яннові минав 18-й рік.
Уже майже кінець, але завершення книги розчарувало. Не відбулося цієї кульмінації. Може, ще буде. Але відчуття, що завершення могло б бути більш яскравим.
Етельріх викликав Янна, і наказав одружитися на Мейрі, яка вже рік гостювала в Алріка. Перед тим король попросив супроводити доставку якогось вантажу.
Мейрі гостювала в Алріка, їй було надзвичайно добре. Бо тут не віяло смертю, не було марвів. Вона навіть оживляла привселюдно тваринок, не тримаючи свій дар в таємниці. Але винила себе за те, що не змогла воскресити Ґвіліма. Вона не розуміла, чому когось вона могла оживити, а когось — ні. Вона була зла на батька, який змушував вийти за Янна. Бо той вже не був її коханим, його пожирав демон. На подвірʼї замку Мейрі часто бачила чорнявого хлопчика Вейго, сина служниці. Вона помітила, як він схожий на Алріка, і все зрозуміла. Відтоді часто бавила малого.
Вантаж був призначений для роботи Верховного зіркописця. Але в дорозі Яннові наснилася матір. Він наказав везти приладдя до місця призначення без нього. А сам поїхав до матері, в Данґард. З ним був і його джура Бастіан.
Вже знову стало цікаво. В замку майже всі були мертві після навали примарників. Ці племена не бажали підкорятися Небельгайму. Вони атакували замок і, коли Янн знайшов у лісі свою матір, щонайменше 30 примарників верхи на оленях напали на них трьох. Янн зносив голови з рогатими шоломами легко, бо в ньому сидів демон. Але і Блейз взялася битися, її тіло ще пам'ятало часи, коли вона вела військо до бою.
Янн перебив усіх примарників, Бастіан був поранений, але не смертельно, матір Янна побачила червоні очі і закричала: «Ти демон, Каванне!», мабуть, вона бачила в батька Янна такий самий вогонь через перстень. Янн визнав перед матірʼю, що він — демон.
Мейрі побачила, як до замку Кронґард підʼїхали Янн, поранений птах та якась сива пташка. Янн наказав Мейрі збиратися. Вона поводилася виклично, запитувала, чи сняться йому блакитні очі вбитого нахвана. Янн нагадав, що нібито його не вбивав.
Фраза-паразит, яка часто зустрічається в книзі: «сипнуло сиротами».
На весілля Мейрі та Янна зібралися представники багатьох князівств, замок був пишно прикрашений. Мейрі втратила сон і майже не їла кілька днів до церемонії. Вона попросила Мону про послугу. Наречена неочікувано для всіх вбралась у сукню Ізвен, чорну з кривавими рукавами, яку та вдягала ще підлітком на церемонії представлення марвотворчої сили. Вона була якраз, бо Мейрі сильно схудла. Мейрі постала в образі Принцеси Смерті. Батько поважав Ізвен за її непохитну волю, тож і Мейрі хотіла показати, що її не можна зламати. Коли була її черга казати клятву нареченої, вона промовила до Янна: «Я ніколи тебе не пробачу». Сподобалося, що Мейрі так виросла і змогла себе проявити.
