Ділюся коротким викладом сюжету роману та думками по ходу читання. Це книга про життя Алми Віттекер, від народження і до останніх днів. Науковиці, яка шукала щастя і знайшла його у пізнанні світу природи.
1 частина
Товстунець на 700 сторінок зустрів мене неочікувано — поки що це дуже схоже на пригодницький роман. Щось із Жуля Верна чи Джека Лондона, але написано по-сучасному. Поки що цікаво.
У 1800 році народилася Алма Віттекер, довгоочікувана донька Беатрікс та Генрі Віттекерів. Вони мали маєток із теплицями, і тому відсвяткували народження ананасом у січні. Але спочатку оповідь не про неї, а про те, як її батько зміг стати настільки заможним, одним із найбагатших людей у Філадельфії.
Події відбуваються в 1770х, коли 16-річний Генрі, наймолодший син садівника в лондонських королівських садах Кью, якого звали Яблуневим Чалуном (за його вміння вирощувати і дбати про рослини), Генрі розумів, що батько — тюхтій, бо ніколи не просить про підвищення платні. Сам Генрі ж хотів вибитися в люди, і розумів, що не хоче бути схожим на шибеників-братів. Він всотував уміння батька і став помічником садівника.
Коли містер Джозеф Бенкс, який колекціонував рослини в садах Кью, не погоджувався ділитися саджанцями з іншими колекціонерами, Генрі почав обкрадати сад, щоб продати саджанці та насіння за срібло тим, кому Бенкс відмовив. Батько якось вночі спіймав його на гарячому і привів до Бенкса. Той здивувася, наскільки хлопець зухвалий та розбирається в рослинах, і відправив його в експедицію на кораблі “Резолюшн” капітана Кука. Він мав за ці роки замальовувати всі ботанічні знахідки, щоб передати потім Бенксові. Генрі так і зробив. Він пережив 2 капінатів, які загинули в морі за ці 4 роки. Самого Кука також вбили тубільці на Гаваях, розграбувавши майно корабля. В голоді, холоді, хворобах, але все ж Генрі вижив. І був тепер 20-річним молодиком.
Бенкс вислухав розповідь Генрі, коли той повернувся до Лондона. Він бачив потенціал садівника-ботаніка. Зрозумів, що треба цього хлопця тримати на повідці і відправив знову на корабель в Перу. Дав завдання — шукати хінне дерево (цинхону). І призначив платню 40 фунтів на рік.
Кілька років Генрі вивчав цинхону, як її вирощувати, з яких дерев найкраще брати кору. Він буквально цим жив. Але йому прийшла думка про те, що цинхону можна вирощувати в промислових масштабах і контрольовано, у горах Індії, на такій самій висоті, де схожий клімат. І коли прийшов відзвітувати до Бенкса, той був не в гуморі і виясміяв його ідею. Натомість Генрі викопав свої збереження у сріблі, які заробив на крадіжках у садах Кью. Продав ідею вирощування цинхони голландцям. І заробив на цьому такі статки, що став багатієм. Для повного щастя обрав собі за дружину доньку голландського науковця. Від неї за це відреклася родина, а вона прихопила з дому загорнуті в мох цибулини рідкісних сортів квітів для вирощування. Вони оселилися в США, заробляв Генрі чимало за рахунок вирощування та збуту лікарських рослин. Та збуваючи рослини зі США до Європи, де вони були екзотикою. Так він став найбагатшим у Філадельфії. Його вілла з колонами та причалом височіла над містом всім на заздрість.
Розумію, чому ця книга не в топах блогерів. Бо вона не динамічна, вона ніби як переказує історію, без сильного занурення. Принаймні на перших 100 сторінках. Але я розумію, що вона на Гудрідсі не дотягнула до 4 балів, бо може здатися нудною. Далі подивимося.
2 частина
Далі вже цікавіше, бо розповідь про Алму. З дитинства її всього навчала мати, строго і по науці. Алма їздила на поні та любила збирати гербарій, їй добре вдавалося замальовувати рослини, і вона це робила, як колись її батько. Вона була руда, як і він, з копицею неслухняного волосся. З 4х років вона вже сиділа за столом з дорослими батьками, які недолюблювали бали, але з радістю заманювали до себе на наукові та філософські бесіди вчених, акторів, відомих людей. Найяскравіше Алмі запамʼятався візит італійського астронома Понтесіллі, коли всі танцювали і зображали планети Сонячної системи, а Алма була кометою.
Але в 9 років все назавжди змінилося. В домі зʼявилася дівчинка Пруденс, однолітка Алми. Її батько вбив із ревнощів матір, сам вчинив самогубство. Пруденс стала названою сестрою Алми. І вперше в житті Алма зрозуміла, що вона негарна, поруч із красунею-білявкою. Якщо Алму батько звав «Сливкою», то Пруденс — «принцесою». Зате Алма мала напрочуд добрий розум, була здібна до мов та наук. Щоб Пруденс її наздогнала, мати найняла дівчатам домашнього вчителя.
У 1816 році, коли сталося виверження вулкану в Індонезії, весь світ переживав холодне літо, а над землею стелився густий смог. Люди в багатьох країнах гинули від голоду. В Америці чимало заможних родин покидало домівки в пошуках більш теплого клімату, де родить земля. Генрі Віттекер скористався нагодою: скуповував млини, землі та маєтки повсюди. Він не лише не втратив гроші, а й заробив на лікарських рослинах, яких потребували знесилені від голоду. Його рослини були захищені в теплицях, і тому урожай зберігся.
Генрі полюбляв колекціонувати книги з придбаних задешево маєтків, щоб хизуватися перед гостями. Алмі доручили відбирати цінні книги зі скринь, що все прибували і прибували. І ось одного дня серед інших книг вона побачила видання “З дрібкою солі” про еротичні походеньки одного джентельмена, який детально ділився з читачем усіма плотськими подробицями. Знахідка ошелешила 16-річну дівчину. Образи з книги не давали їй спокою, і вона вперше зачинилася наодинці зі своїми фантазіями. В той день вона не могла оговтатися від прочитаного, і тому за столом не вступала в дискусії, як зазвичай. Вона оцінювала чоловіків за столом, і одним із гостей був Джордж Гокс, який був їй більш ніж симпатичний. За вечерею сталася неординарна подія: Пруденс уперше замість сестри підтримала суперечку, і не аби з ким — із професором Пеком. Пруденс не погоджувалася з його думкою про те, що чорношкірі та індіанці — це відмінний від білих людей вид. Пруденс виклично піддавала сумніву його теорію, і порадила краще “заповнити череп живого негра знаннями, замість того, щоб лити воду в череп мертвого”.
Коли вони залишилися втрьох, Алма, Пруденс і Джордж Гокс, то видавець ботанічних книг попросив Алму поділитися дослідженнями підялинника і надіслати для публікації її ботанічну працю. Він пішов, і Алма на дивину собі, зізналася сестрі, що закохана в нього до безтями. В той вечір Алма вперше назвала Пруденс сестричкою. Адже зазвичай вони не знаходили тем для розмови і трималися стримано одна з одною. В цей вечір Алма переживала бурю емоцій, які все перевертали всередині.
Алма подобається мені своїм допитливим розумом, гостра на язик, дуже позитивна героїня, яка шукає себе, вивчає світ, і поки ще не розуміє свого місця в ньому. Уже в 19 років вона написала багато статей для видання Джорджа Гокса, які підписувала лише прізвищем, щоб не применшувати їх значення, бо читачі не розуміли, що це написала жінка. За ці роки вона була закохана в Джорджа, але далі рукостискання справи не йшли. А Алму переповнювало бажання, бо вона ледь не щодня вивчала своє тіло в палітурній майстерні, до дірок зачитала еротичний збірник, і не лише його, а ще багато цікавих знахідок про кохання з чужих бібліотек.
Зате одного дня, коли вона сиділа в своєму кабінеті в возівні, де пахло свіжим сіном, Алма з вікна побачила якусь дивачку, що лягла просто на лавку. Це була Ретта Снов. Вона була повною протилежністю сестрам Віттекер, але примудрилася з ними заприятелювати, бо жила по сусідству. Батьки дозволяли їй робити все, що завгодно, і вона полюбляла просто собі гуляти чи ходити в театр, але часто бувала в Білому Акрі, маєтку Віттекерів. І, незважаючи на те, що вона була втіленням усього, що так не любила Беатрікс, була “пустоголовою” та сипала лестощами, вона справила враження навіть на матір Алми, яку Ретта в перший день знайомства назвала “Соломоном серед жінок”.
Прохолодні стосунки були між сестрами, бо тільки в присутності Ретти Пруденс дозволяла собі реготати, сміючись над сценками, які вона показувала. Ретта була наче місток між ними, коли Ретти не було Пруденс була такою ж неприступною статуеткою, як завжди. Вона більше не вступала в полеміку ні з ким на званих вечерях. То був єдиний раз, коли вона сперечалася з професором. Генрі вже було 60, і він все частіше заглядав у чарку. Він навіть відсвяткував, коли дізнався про смерть Бенкса, з яким ніби заочно змагався увесь час та якого насправді наслідував.
Одного разу Беатрікс впала зі сходів і непритомна пролежала понад тиждень. Тоді доньки дізналися, що вона довгий час приховувала рак, її тіло вкривали жахливі пухлини. Але вона ніколи не скаржилася. Останні її слова були про те, щоб Алма берегла Генрі і не покидала його. Алма перебрала управління домом на себе після смерті матері. Вона здивувалася, наскільки все було запущено: майже рік накопичувалися папери, рахунки, листи від підлеглих та компаній. Алмі довелося розгрібати ці “авгієві стайні”. І на розважальні балачки з Реттою в сестер тепер геть не було часу.
Ого, оце поворот: через 5 місяців, коли Алмі вдалося все ж розібратися з усіма накопиченими паперами і відіспатися 13 годин, коли вона зняла жалобну пов’язку, Ретта і Пруденс оголосили, що виходять заміж. Ретта розбила серце Алмі, бо її обранцем виявився той, про кого мріяла Алма — Джордж Гокс. Пруденс заручился з їхнім колишнім учителем. Для Алми це було ударом ще й тому, що дівчата покинули її, розпалося їхнє дівчаче товариство “скрипки, виделки та ложки”. Алма змушена була взяти на себе обов'язки матері та займатися справами батькової фірми.
Вона відчувала себе спустошеною, не знала, куди рухатися. Навіть своїй домоуправительці Ганнеке де Ґроот, яка її няньчила в дитинстві, пожалілася, що, мабуть, вже ніколи не вийде заміж. На що та їй відповіла, що ще знайдеться і для неї чоловік. Коли Алма перебирала статті, які писала ще 16-річною, то відмітила, що статті написані досить непогано, але малюнки в них незграбні. І тоді вона збагнула, що є дещо, що ніхто з науковців до пуття не досліджував. Це мох! Вона кинулася до оброслих мохом брил і припала до них зі збільшувальним склом. Ось воно! Цілий світ під мікроскопом, який стане її об'єктом досліджень.
3 частина
Минуло чимало років, і авторка переносить нас у в 1848й рік, коли Алма живе своє досить щасливе і багате життя науковиці, яка всю себе присвятила вивченню моху. Вона написала багато праць про мох, і вивчала мохи з різних куточків світу, хоча сама нікуди не їздила: всі зразки прибували до неї за домовленістю, морем.
Алма давно перестала мріяти про Джорджа Гокса, і він був просто її приятелем та видавцем. Вона вже не прикривалася ініціалами, а публікувалася під власним іменем, без якихось регалій. Ретта і Джордж не мали в шлюбі ані дітей, ані щастя. Ретта, яка була легкою та бешкетною в юності, мала коритися правилам і поводитися гідно, як дружина відомого науковця і видавця. З часом почали проявлятися симптоми психічного розладу. Іноді Джордж викликав з Білого Акру Алму, щоб та вночі заспокоювала приятельку. Коли Ретта підпалила фіранки і постіль, ледь не спричинивши пожежу, Джордж прийняв рішення перевезти її до божевільні. Алма домовилася, щоб її влаштували в найкращий заклад.
Тим часом Пруденс і Артур жили дуже бідно. Довгий час лишалося загадкою, куди вони витратили багатий посаг, який названий батько виписав Пруденс. А виявилося, що подружжя в усьому собі відмовляє, бо фінансує фонди, що виступають за права чорношкірих. Артур пише статті щодо того, щоб скасували рабство. Вони також викуповували негрів з рабства, а Пруденс викладала в школі для дітей колишніх рабів.
Коли в 1838-му році Пруденс Дікенс написала статтю, що у всьому рівняється на своїх сусідів-чорношкірих, так само бідно вдягається, бідно годує своїх 6х дітей, як вони, Генрі викликав доньку до Білого Акра. Його бізнесу загрожували ті, хто не поділяв погляди Пруденс. Жінка закликала батька стати на її бік, бо він мав вплив і гроші, але Генрі було все одно на її боротьбу, він відрікся від названої доньки, яка наражала його справу на небезпеку.
Алма іноді приходила до племінників із гостинцями, але знала, що смаколики Пруденс віддасть якійсь біднішій родині. Між сестрами ніколи не було близькості, тому Алма відчувала полегшення, коли її візити добігали кінця.
Досі невідомий художник Емброз Пайк надіслав до друкарні Гокса свої малюнки орхідей. Вони були надзвичайні, Джордж відразу ж покликав Алму на них подивитися. Вона надіслала листа художнику, щоб той приїхав до Білого Акра. Він був років на 10 молодший за неї, вдягнений скромно, і всі його речі вміщали в старій валізі. Він 18 років прожив у Мексиці й Гватемалі, малюючи орхідеї. Його подорож затягнулася, бо джунглі рік за роком відкривали свої скарби. Але тепер він більше не хотів подорожей. Йому хотілося осісти на одному місці. Він з великим інтересом слухав розповіді Алми про мох. Він відзначив, що це не просто дослідження про мох, а насправді вона розкриває секрети світобудови. Перед тим Алма зробила відкриття про те, що одні біологічні види можуть трансформуватися в інші.
За званим обідом, коли зібралися Алма, Джордж Гокс, Генрі та Емброз Пайк, Генрі поставився до художника зверхньо, бо той нічого не заробляв і не мав де жити після своєї подорожі. Але пізніше він вразив своїми ідеями старого 88-річного Генрі. На плантаціях Таїті не плодоносила ваніль, і вже багато років Генрі не міг нічого заробити на ванілі. Емброз припустив, що це не плодоносний сорт, який дуже важко відрізнити від плодоносного. Але ввечері йому спала інша думка: справа в тому, що на Таїті немає кому запилювати ваніль. І це можна зробити вручну. Генрі захотів відправити Емброза на плантацію. Але Алма прагнула залишити талановитого художника в Білому Акрі. Вона запропонувала Генрі вкластися в його талант. Емброз міг би намалювати всі екзотичні рослини Білого Акра. Вони б видали ботанічний фоліант, і тоді б перевершили наміри садів Кʼю, які планували видати подібний збірник.
Емброз і Алма почали тісно дружити, для нього Алма організувала у возівні кабінет поряд зі своїм, і двері між ними постійно були прочинені, бо вони щось обговорювали або просто були поряд.
Одного разу вони поїхали відвідати Ретту Снов у божевільні і дорогою додому Емброз зізнався, що був також на межі божевілля. Під впливом книг одного середньовічного вченого, Якоба Бьоме, у 19 років він шукав божественні знаки на рослинах. Він не пив і не їв, він мав слухові й зорові галюцинації, нібито бачив колір гніву Божого — свіссен, світло-бірюзовий. Він побачив Бога. Коли його друзі знайшли його в кучугурі снігу, то відправили на лікування, а потім прихистили в себе вдома. Алма була вражена від почутого і потім не знала, як дивитися на свого друга, чи він досі божевільний, чи ні. Тому сама по ночах почала вивчати праці Бьома, але не знаходила в них аніякої логіки. Коли Емброз вночі застав Алму за цим заняттям, то сказав, що вона може спитати його про все, що її цікавить. Вона навіть може прочитати його думки, а він — її. Він попросив Алму відвести його в тихе місце, де їх ніхто не побачить. І коли в палітурній майстерні вони взялися за руки, дрож пройшов по всьому Алминому тілу, наче спалах блискавки. Вона ще ніколи не була наодинці з чоловіком в такій інтимній атмосфері. На ранок вони домовилися про заручини, а побралися вже через місяць.
Перед тим Генрі дав Емброзу підписати папери про те, що він не буде спадкоємцем Білого Акра. Та порадив Алмі навідатися до Пруденс, щоб та навчила сестру, як поволитися з чоловіком. Пруденс нічого не порадила Алмі, їхня зустріч була, як завжди, холодна. Однак на весілля Пруденс прислала Алмі дорогу нічну сорочку для першої шлюбної ночі. Зважаючи на те, в яких злиднях вони жили, це був коштовний подарунок.
За кілька тижнів приготувань, в очікуванні весілля, Алма була сповнена сил та енергії. Окрилена, вона легко справлялася з роботою та навіть зробила відкриття: мох, швидше за все, вийшов із води, бо його найближчі родичі — водорості, мають напрочуд багато спільного.
Весільна церемонія була скромна, на ній були присутній лише молоді, Ганнеке, Генрі та суддя, який засвідчив шлюб. Алма боялася першої ночі, але на подив їй, Емброз просто заснув. Він засинав поряд ще багато ночей, тоді як Алма була у відчаї. Вона не могла зрозуміти, що не так. У пориві пристрасті та від безсилля, через кілька місяців після весілля вона зайшла оголена до нього у ванну, коли він купався. Але він побачив її і закляк, як сполоханий звір. Його буквально паралізувало. Вона кинулася до дверей, відчуваючи себе розбитою.
Коли вони нарешті про це поговорили, з'ясувалося, що Емброз подумки в палітурній майстерні запитав, чи хоче вона вступити в цнотливий шлюб. Тоді як Алма палала бажанням, і думала, що він мав на увазі, чи хоче вона його. Більше того, Емброз прагнув наблизитися до Бога, хотів стати янголом, і щоб Алма також ним стала. Але розсудлива Алма, людина науки, не мріяла про таке божевілля.
В Алми всередині все обірвалося. Вони більше не спали в одній кімнаті. Вона відправила його в заслання на Таїті, де він запилював ваніль, і вона нарешті дала плоди. Наступний рік Алма не мала сил вставати зранку, вона була знесилена. Вона все ще кохала свого чоловіка, і тому біль був нестерпний. Якось вона серед ночі прибігла в обійми до Ганнеке. Як у дитинстві, коли їй снилося щось страшне. Слова Ганнеке про те, що треба жити далі, як маєш сили ридати — значить маєш сили і для роботи, дали змогу їй оговтатися. Вона продовжила наукову роботу.
Тим часом вийшов друком збірник з малюнками Емброза, і всі видавці захотіли його найняти, але ж він був у засланні. І одного дня священник з Таїті повідомив про смерть Емброза. Алма була у відчаї, бо все ще любила чоловіка, хоч він, за словами Ганнеке, був “дурнем”.
Дік Єнсі, голомозий велетень, який був розпорядником справ Генрі в усіх усюдах, невдовзі прийшов до Алми, тримаючи стареньку валізу. Вона належала Емброзу. Дік Єнсі не сказав нічого, крім того, що валізу треба спалити. Вміст валізи здивував Алму і розкрив суть її чоловіка. Кілька малюнків квітів, а все решта — портрети якогось молодого тубільця, здебільшого оголене тіло. Емброз любив чоловіків.
Генрі здогадувався про це, та й не тільки він, мабуть. Але він порадив Алмі самій приїхати на Таїті та все дізнатися. Коли він помер, то все заповів Алмі. Але Ганнеке порадила не залишати сестру без спадку. Ганнеке розповіла, яка насправді Пруденс віддана Алмі. Вона мала вийти заміж за Джорджа Гокса, вони були таємно закохані. Але Алма розповіла, що кохає Джорджа. Тому Пруденс пожертвувала своїм щастям заради сестри, вийшовши за першого ліпшого. Гокс так само вчинив і погубив долю Ретти, навіть не подумавши взяти собі за дружину Алму.
Алма дослухалася до Ганнеке і переписала батьків заповіт. Вона залишила Білий Акр на Пруденс, яка мала заснувати там школу для чорношкірих дітей. А сама Алма нарешті вирішила побачити світ і вперше вирушити кудись далі, за межі Філадельфії.
4 частина
Алма прибула на Таїті кораблем. Там вона дісталася затоки Матаваї, де колись мешкав Емброз. Вона з багатьма коробками і валізами всілася посеред селища, поки повз неї проходили тубільці, щоб дочекатися преподобного Веллса. Пастора вона зустріла ввечері, коли він приплив на човні до берега. Він не отримував листа від неї, але влаштував жити в хатині (фаре) Емброза, з голими отворами замість вікон та легкою заслоною-дверима. У перший же день всі речі, включно з мікроскопом та одягом, зникли, коли Алма була на церковній службі. Веллс пообіцяв, що речі повернуться, але може не всі і не відразу. Так воно й сталося. «Здавалося, що сам острів спочатку глитнув її багаж, а тепер потрохи його викашлює». «Це нагадувало хвилі, які то припливали до її оселі, то відпливали, приносячи із собою й забираючи уламки її колишнього життя».
Взагалі мені здається, що герой Емброза зʼявився в книзі лише для того, щоб витягнути Алму з одного насидженого місця і відправити нарешті пізнавати світ. Він став стимулом. На Таїті вона всюди шукала його сліди, прагнула довідатися, що йому подобалося чи не подобалося на острові. У першу ніч до її фаре прийшов горбатий пес, який безперестанку гавкав, але потім вже звик до неї. Алмі було цікаво, чи був цей пес другом Емброза, якщо він щоночі приходив до її нової оселі, де жив Емброз. Одною з перших повернули валізу Емброза, яка була в багажі Алми, всі малюнки в ній були на місці, здається, валізу ніхто навіть не відкривав. Алма шукала Хлопчика з малюнків у всіх чоловіках довкола, але не знаходила.
У своїх пошуках Алма попросила Френсіса Веллса привести її до могили покійного чоловіка. Вона запитувала, яким був Емброз, з ким товаришував, а преподобний відповів, що геть усі любили Емброза. Дорогою Френсіс розповів свою історію. Френсіс та його дружина жили в Лондоні, і в 1797 році вони та ще інші місіонери прибули на Таїті, щоб навернути у віру тубільців. Але навіть за 20 років їм це не вдалося. Таїтянці насміхалися з місіонерів. «Важко навернути людину до віри, — сказав він, — якщо твої ножиці цікавлять її більше, ніж твій бог!»
Таїтянці вірили, що рослини, які за формою нагадують органи людини, саме ці органи і можуть лікувати. Вони не сприймали християнство всерйоз, але Френсіс підлаштувався під них, намагаючись зацікавити новою релігією: хрестив по кілька разів на рік, навіть переклав деякі уривки з Біблії таїтянською мовою. Але коли король Таїті відкинув старих ідолів і сам охрестився, вже тоді народ прийняв християнство. Спонукали монарха до цього численні епідемії. Люди боялися, що хворобами їх карає християнський Бог за те, що вони не вірять в Христа.
Френсісу було 77 років. Його єдина донька, яка вижила з 5 дітей, якраз народилася після навернення Таїті у християнство. Коли вона стала юною міс, її матір разом з донькою переїхали в Лондон, а Френсіс залишився сам-один.
Коли почався сезон дощів, Алма збагнула, що шукати Хлопчика з малюнків Емброза найкраще з тими хлопчиськами, які знають кожен закуток острова. Вона попросила ватагу Гіро, місцевих шибайголів, які обожнювали дощ і стрибати в багнюці, провести її в найвіддаленіші гори, печери, джунглі. Вони кілька місяців блукали в пошуках чогось або когось, як здогадався Гіро. Але коли врешті не знайшли нічого, Алма подякувала їм і відпустила до їхніх ігор. Вона побачила, що валіза Емброза вся запліснявіла і малюнки змила волога так, що риси Хлопчика було втрачено назавжди. Вона вже рік тут, на Таїті. Приїхала сюди, щоб ганятися за примарою. Можливо, образ Хлопчика — просто фантазія Емброза? Алма вирішила покинути острів з першим китобійним судном і більше не повертатися.
Але вранці на острів на каное прибув Завтра Вранці. І, на величезне здивування Алми, Завтра Вранці — це і був Хлопчик. Його місцевий люд зустрічав, як монарха, і, як потім виявилося, боявся як вогню. Влаштували бенкет, навіть зарізали свиню. Хлопчик (насправді вже чоловік) був одним із найкращих учнів Френсіса, він проповідував сам і навернув до віри чимало таїтянців. Він мешкав у затоці Матаваї до листопада 1850 року, до дати смерті Емброза. Про все це уривками вдалося дізнатися Алмі під час святкування в сестри Етіні, яка, як і всі довкола, була надто заклопотана через приїзд Завтра Вранці. Алма згадала, що саме ці два слова були написані на звороті малюнків Емброза.
Як я вже зрозуміла, такі довжелезні тексти — це своєрідний стиль Елізабет Ґілберт. Бо часто не ясно, для чого вона розповідає історію, але вона ллється і ллється. Інколи авторку заносить кудись і вона закидує своїх героїв за океани або розповідає про величезні періоди часу, як і в «Місті дівчат», так і в «Природі всіх речей». Розповідь просто йде, і вже читачу вирішувати, чи підкорювати хвилі книги, чи просто затраснути обкладинку і піти собі геть до іншої і історії. Оскільки вже майже завершення книги, мені вже є ще що підсумувати. Наприклад те, що це книга не зовсім про науковицю — насправді виявилося, що це книга про життя. Просто про життя однієї жінки, і тут геть не так багато про науку, як, можливо, очікуєш. Це дійсно просто сімейна сага, історія дорослішання та самопізнання.
Одне з найбільш цікавих у цій книзі — традиції таїтянців та сусідніх народів. Цікаво прочитати про вірування в світ світла і темряви, іноді вони перетинаються, і в цьому місці панує божевілля. Через те, що кожен втрачав близьких, на знак памʼяті він робив собі відмітки на чолі за допомогою акулячих зубів, і ці рубці лишалися на все життя. Про цю традицію Завтра Вранці розповів Алмі наодинці, коли він погодився дещо їй показати на сусідньому острові, серед скель у печері. Він дав зрозуміти, що вона має щось побачити, щоб отримати відповідь щодо стосунків між ним та Емброзом, тому вони відправилися морем до цих скель через 10 днів після його прибуття.
Коли після відпливу біля скель з'явилася стежка, вони забралися по скелі вгору, долаючи важкий маршрут. Алма хапалася за кущі, аби не впасти. Завтра Вранці ще до того розповів, як він та Емброз пізнали одне одного. Він вважав Емброза янголом, як і той сам себе вважав. Він читав думки Завтра Вранці, як це було в нього з Алмою. І вони трималися за руки так само. Але Завтра Вранці хотів чуттєвості, а Емброз не міг цього йому дати. І тоді Завтра Вранці його змусив, не те щоб силою, але наполегливістю. І після цього Емброз вкоротив собі віку, він невдало наніс порізи собі зі звичаєм таїтян. Він обрізав собі пучки пальців та наніс порізи, від яких втратив багато крові та помер. Завтра Вранці привів Алму в печеру, повністю вкриту мохом, рідкісним видом моху, що світився. Це було неймовірне видовище. Завтра Вранці дав знати, що багато чув від Емброза про Алму. Він сказав, що Емброз вважав, їй би тут сподобалося. Вони лежали на траві, Завтра Вранці та Алма, як колись кожен з них із Емброзом — поряд. Алма відчула, що вони обоє знали Емброза так близько, як ніхто інший, вони обоє плакали, згадуючи своє кохання до нього. Алма відчула, що саме зараз має злитися з Завтра Вранці, і вона вклала його прутень собі до уст. Це те, чого вона хотіла половину життя, і що було недосяжне для неї як для жінки, навіть коли вона вступила в шлюб. Вона вже не хотіла шлюбу, їй було 53 роки.
Вони повернулися і ніхто нічого не спитав у неї, де вони були. Але вона ховалася він острів’ян, бо на її тілі були темні сліди від бананового листя, яким вони вкривали голі тіла, поки сушився їхній одяг, в якому вони йшли крізь водоспад. Але коли місцеві грали в тамтешню традиційну гру, то її силоміць затягнули на поле гри. Гра була жорстока, треба було відібирати одне в одного м’яч, навіть коли він опинявся у воді. Алму ледве не затоптали. А у воді на неї наступали, напосідали, вона відчувала, що захлинається і от-от помре. Але в останню мить вона зрозуміла природу речей, збагнула, що живі істоти діляться на два табори: ті, хто здаються і ті, що виживають. Вона скинула з себе сестру Ману, вона не готова була вмирати.
5 частина
Алма покинула Таїті і за 14 місяців, проведених на кораблях дорогою до Голландії, материної Батьківщини, вона писала трактат. Нарешті вона змогла обґрунтувати свою теорію про боротьбу біологічних видів, яку нарекла «теорією суперницьких змін». Останні події з її життя дали поштовх до наукових висновків. На прикладі мохів вона продемонструвала, як один вид, завдяки певній відмінній рисі від іншого, може вижити на «полі бою» біологічних видів, і саме цю виграшну відмінність передає наступним поколінням. Це працює не тільки з мохами, але на прикладі мохів Філадельфії, які вона вивчала понад 20 років, Алма аргументувала свою гіпотезу.
У Голландії вона прибула до ботанічного саду «Гортус», яким опікувався її дядько, Діс ван Девендер. Її пес Роджер, облізлий дворняга, був разом з нею, прибувши на кораблі з Таїті. Пес підкорив серце старого Діса. А наступного дня дядько послав по Алму екіпаж, бо був вражений трактатом, який йому лишила Алма. Її запросили працювати в сад, як вона і просила, вона стала доглядачкою мохів та зробила справжню Печеру мохів, майже таку ж, яку бачила на Таїті. Вона нарешті мала родину — велику родину, про яку мріяла. У дядька були сини та багато онуків.
Але як не просив дядько опублікувати трактат, вона не погоджувалася, бо бачила в ньому одну прогалину. Якщо світ — це поле бою, де виживає найсильніший, як бути з альтруїстами, які жертвують собою? Алма назвала це «питанням Пруденс», бо колись давно її сестра не погодилася вийти заміж за того, кого кохала, бо думала, що так буде краще для Алми. І таких прикладів було багато.
Алма отримала листа про одразу три смерті. Ганнеке померла, їй було далеко за 80. Ретта померла, а невдовзі і Гокс, її чоловік, у віці 67 років. Невдовзі помер і дядько Алми, за ним пішов з життя його улюбленець, собака Роджер. Поки Алма була в траурі, вона не помічала, що коїться в наукових колах. І лише через рік прочитала в журналі про книгу Дарвіна, який виклав свою еволюційну теорію, яку він назвав «природним добором». Вона негайно придбала примірник його праці і була вражена, наскільки цікаво він виклав її здогадки. Але для дослідження він взяв не мох, а зябликів. Алма зрозуміла, що вона не одна дійшла до тих самих висновків, хоча, й варто було опублікувати свої міркування в тому вигляді, що вони були, як їй радив всі 4 роки знайомства дядько Діс. Але в праці Дарвіна ні слова не було про альтруїзм, він просто не поширював теорію на людей, а обмежився флорою і фауною. Дарвін ніяк не коментував закиди своїх опонентів, незгодних з теорією, і це також спантеличило Алму. На його місці вона б відстоювала своє бачення чи вступала б у полеміку.
Але виявилося, що до публікації книги «Походження видів» Дарвіна, коли він вже написав кількасот сторінок, йому прийшов лист невідомого ученого Воллеса, який дійшов тих самих висновків, що і він, що й Алма. Дарвіна наступали на пʼяти, тож він понад усе хотів видати свою працю першим. Алмі ж було приємно дізнатися, що є й інший учений, на іншому кінці планети, який працював над цією теорією, і їй було не так образливо сприймати славу Дарвіна, маючи заочного побратима — ученого Воллеса.
Ішли роки, США розривала громадянська війна, яка забрала життя сина та онуків Пруденс. Алма спершу хотіла повернутися, але Пруденс радила лишатися в безпечнішій Голландії. У 1870х Алма читала лекції з вивчення моху (бріології), вивчала мохи Європи та випустила працю про мохи Європи.
У 1871 му вийшов трактат «Походження людини» Дарвіна. Він нарешті заговорив про природу людини, але й у цій праці Алма не побачила вирішення «питання Пруденс». За працями Воллеса вона також слідкувала. Він «робив гармидер» у науці, бо озвучував неймовірні гіпотези та згодом занурився в окультні теорії. Цим він нагадував їй Емброза. Але його «Географічний розподіл тварин» був шедевром зоології, цю книгу осліплій Алмі читала вже племінниця Мімі, її протеже в сфері бріології. Через радикальні погляди на політику, Воллеса почали виключати з наукового товариства. Алма боялася, що йому немає за що жити. А також їй хотілося знати, як Воллес і Дарвін ставилися одне до одного. І коли Дарвін помер, Воллесу він заповів нести його домовину. Як виявилося, вони добре зналися і поважали одне одного.
Алма передчувала, що може померти, так і не зустрівшись із цим «королем науки». Тому вона вирішила запросити його в «Гортус» прочитати лекцію та запевнила в щедрому гонорарі, який взяла з власної кишені. Він приїхав, і він був їй такий подібний на Емброза, вона хотіла його погладити, але стрималася. Він мав фурор серед молодих науковців та місцевих журналістів, але коли минув тиждень, Алма нарешті змогла насолодитися бесідами з ним на теми, цікаві їм обом. Вона не знала, чи варто йому розповідати про свій трактат, бо його візит вже добігав кінця, але вона показала йому Печеру мохів.
Вони багато говорили про нього, але Воллеса хотілось дізнатися, звідки вона так добре знає його біографію і те, що він вивчав. І Алма відкрилася: дала почитати свій трактат і розповіла історію свого життя від самого дитинства. Він був вражений, що вона випередила його на 4 роки в своєму відкритті. Але й зрадів, що першовідкривачем теорії природного добору був таки Дарвін. Він поважав Дарвіна і вважав генієм, і не хотів, щоб вона «посунула» його на пʼєдесталі науки, хоч знав би про це тільки Воллес. «Тепер нас троє!» сказав він Алмі, маючи на увазі те, що Алма, Дарвін і Воллес були споріднені цією теорією, хоч Дарвін вже помер. Їх троє: «ми скрипка, виделка й ложка», як колись співала Ретта Снов.
Воллес і Алма ще довго говорили про те, у що вірять. Воллес запропонував своє бачення «питання Пруденс»: альтруїсти є, бо якийсь вищий розум існує в світі, і хоче зʼєднатися з людьми, а вони тягнуться до нього. Алма не вірила в божественне пояснення, але їй подобалося слухати Воллеса. Вона навіть погладжувала його по руці, вони мали так багато спільного, і Воллес вкотре нагадував їй Емброза. Вона розповіла, що її чоловік також прагнув зʼєднатися з божеством, але це погано закінчилося. Вона вірить тільки в матеріальний світ, і їй його цілком достатньо. Вона все життя пізнавала цей світ, і тому вона прожила щасливе життя. Після розмови вони попрощалися, він мав їхати зранку. Алма вночі знову вийшла в сад і сперлася на старезне дерево. Вона була така ж стара, вона відчувала, що не доживе до наступної весни. Але ні про що не жалкувала, бо мала найкоштовніше - знання про цей світ.
Наприкінці книга вразила, але треба було пройти довгий шлях до цього кінця. Нарешті всі пазли життя Алми зійшлися. Вона відчула себе щасливою у пізнанні та в науці, а всі люди виявилися частиною цього пазлу, який привів її до написання праці свого життя. Про яку, однак, дізналися лише двоє людей. Прочитане вразило своїм масштабом і чудернацьким сюжетом, на межі сексуальності, науковості та віри в божественне, і тому це дуже дивна суміш, яка виявилася навіть доволі логічною та стрункою, і яка довго не відпускає.
