“Кельтські сутінки” є збіркою оповідань відомого ірландського письменника ХІХ століття Вільяма Батлера Єйтса. Ці твори, які сам автор називав нічим іншим, як “Жменькою мрій”, є не тільки відображенням осучаснених ірландських вірувань, а й символом відродження ірланської літератури.
Сам Єйтс був візіонером та людиною з містичним світоглядом. Він свідомо захищав свою віру у надприродне та підживлював прагнення до пошуків потойбічного. Часто Єйтс з друзями, іншими ірландськими діячами, шукав сліди чарівного навколо й, звісно, завжди знаходив. “Кельтські сутінки” стали не тільки скринькою ірландських переказів, а й підсумком захоплень автора. Єйтс від усього серця бажав вірити у всі ті історії, які описав.
Коли мова йде про фейрі або ж ельфів (які є лише одними з представників чарівних мешканців Британських островів), в уяві пересічної людини виникають асоціації з Толкіном, The Elder Scrolls або Лінком. Хтось може також пригадати, що вони є частиною англійської міфології. Але насправді фейрі не є виключно англійським “етносом”. Вірування про фейрі поширені усіма Островами, існують вони й у Шотландії, й у Вельсі, й у Ірландії, про що й піде мова.
Цікавим є те, що ця збірка не є переказом ірландського епосу, а радше зібранням розповідей ірландських селян - людей, які найбільше дотичні до природи, чарів та містичного, бо дещо ізольовані від впливу техногенного прогресу у містах. Якими ж є уявлення Єйтса, тобто ірландця з містичним мисленням ХІХ сторіччя, про фейрі?
Для Єйтса є важливим зазначити, що фейрі - це не просто породження хаосу британської природи, а нащадки богів, що колись приплили до берегів Островів та висадилися на них, або й самі боги. Проте Єйтс зі співчуттям зазначає, що раніше “пропадали королі, королеви та принци, але тепер влада фейрі так сильно занепала, що в оцих моїх сумних хроніках значаться тільки самі селяни”. Відхід фейрі з Британських островів є розповсюдженим мотивом у фольклорі Островів. Хтось пов’язує це з тим, що люди почали забувати старих богів та нехтувати жертвоприношеннями (як Редьярд Кіплінг), а ось Єйтс пов’язує це з розвитком наукового мислення та техногенним прогресом. Люди втрачають зв’язок з духами та більше їх не відчувають. Сам же Єйтс з усіх сил намагається активізувати своє чуття.
У цих переказах зустрічаються найрізноманітніші образи фейрі - злих, що викрадають дітей серед дня та зачаровують скарби так, що три покоління родини мають померти, розкопуючи їх перш ніж вони будуть знайдені; пустотливих, що надягають невичищені чоботи та копають ними господяря, який ліниться доглядати своє взуття, прибирають у господарській хаті та зсувають меблі, щоб влаштувати кількаденний бал; добрих та щедрих. Також Єйтс висуває припущення, що секрет вічного життя фейрі полягає у тому, що вони є непостійними та незмінними одночасно. Якщо вони кохають, то кохають нестримно та не бачать у коханій особі недоліків. Якщо ненавидять, то назавжди. Їхні радість та журба є невтомними, а краса навколишнього ніколи не перестає їх вражати. Можливо якби люди навчилися відчувати так, як фейрі, теж опанували б секрет довголіття.
У цих оповіданнях майже не зустрічаеться масовий образ фейрі-ельфів. Здебільшого головні герої переказів стикаються з духами, привидами, невидимими створіннями, здичавілими котами, що перетворилися на міфічних істот, гномами, привидами. Хоча й зустрічаються образи жінок-фейрі - прекрасних, статечних та доброзичливих до героїв та героїнь оповідок, яким допомагають. Ірландія населена різноманіттям духів, що співіснують разом з оповідачами, й усі вони є різними.
Одне з оповідань присвячене тому, якою Єйтс вбачає різницю між ірландськими та шотландськими фейрі. На його думку у ірландському фольклорі переважають історії про благонамірених фейрі через те, що ірландці навчилися своїх фейрі любити та поважати. Вони ставляться до фейрі з приязністю, не знущаються над ними та шукають злагоди. У Ірландії часів Єйтса також дозволено фейрі звертатися до священника за порадою. Відтак, між ірландцями та ірландськими фейрі існує злагода, “щось немов сором’язлива приязнь”. Тоді як шотландці жорстокі зі своїми фейрі й якщо якийсь шотландець когось із них спіймає, то обов’язкого скривдить. На ствердження своїх слів Єйтс приводить кілька історій про те, як селяни, зіткнувшись з потойбічним, вбивали його або калічили, навіть коли насправді фейрі намагались допомогти. До того ж, каже Єйтс, шотланці засудили своїх фейрі з амвону й тим самим відмовили їм у можливості навідувати церкву. Й оскільки шотландці бояться своїх фейрі та не виявляють до них симпатії, їхні фейрі відповідають взаємністю.
Саме із цими особливостями Єйтс пов’язує те, що переважно у ірландському фольклорі переважають оповідки про пустотливих фейрі, які можуть покепкувати з людини або й покарати за щось, але не надто жорстоко. Зазвичай їхні витівки закінчуються переляком або тим, що людина наранок прокидається серед порожнього поля після того, як цілу ніч виконувала доручення фейрі. Ірландці нечасто помирають після зіткнення з потойбічним.
Отже, якщо підсумовувати, то у фейрі також є певні національні особливості. Що ірландські, що шотландські, що англійські фейрі - усі відрізняються за темпераментом та ставленням до людини, так само як уявлення людей про фейрі не є однаковим та зацементованим по усіх теренах Британських островів. Кожна нація сформувала своє бачення сутності “чарівних сусідів” - від їхнього походження, звичок, місця проживання й до того, наскільки вони схильні допомагати людям чи й взагалі показуватись їм.
Можливо навіть у фейрі, цих хаотичних природних духів, що походять від давніх богів, є національна ідентичність.
