Ми всі живі, але в своїх думках.
І вітер тихо коливає віти.
Він нам розкаже, десь,
можливо в снах,
Як жити треба й Господа любити.
Й море, що ночами мріє лиш про гори,
І гори, що всім серця хочуть моря бій,
Розкажуть: як жили раніше й ще до того,
Коли ще меч і серп - то всі твої думки.
Тоді жили, тоді не було тиші,
Але й не було злющої пітьми.
Ми всі у ній, але над нею дишим,
Ковтаючи світанкові плоди.
Тіні. Вони завжди тут. Невидимі сторожі минулого, що ковзають між зруйнованими будинками, чіпляються за дерева та бур’ян. Тіні стоять на кожній стежці, ніби чекають когось, хто більше ніколи не прийде.
Я вже давненько нічого не писала про себе, тож сьогодні саме час.
Тіні. Вони завжди тут. Невидимі сторожі минулого, що ковзають між зруйнованими будинками, чіпляються за дерева та бур’ян. Тіні стоять на кожній стежці, ніби чекають когось, хто більше ніколи не прийде.
Я вже давненько нічого не писала про себе, тож сьогодні саме час.
