Ми всі живі, але в своїх думках.
І вітер тихо коливає віти.
Він нам розкаже, десь,
можливо в снах,
Як жити треба й Господа любити.
Й море, що ночами мріє лиш про гори,
І гори, що всім серця хочуть моря бій,
Розкажуть: як жили раніше й ще до того,
Коли ще меч і серп - то всі твої думки.
Тоді жили, тоді не було тиші,
Але й не було злющої пітьми.
Ми всі у ній, але над нею дишим,
Ковтаючи світанкові плоди.
