Стислий опис геодинамічної моделі зміни клімату на Землі у поточний період часу Останні 30 років на Землі відбувається безпрецедентне та синхронне зростання кліматичних змін, аномалій та екстремальних явищ в усіх оболонках планети та ї ї геофізичних параметрах. Прогрес цих змін прискорюється експоненційно. Комплексний аналіз наукових даних свідчить, що основними причинами зростання аномалій в усіх оболонках Землі є астрономічні цикли, що відбуваються з усією Сонячною системою кожні 12 000 років. Гіпотезу про зовнішній астрономічний вплив підтверджено спостереженням схожих кліматичних, геодинамічних і магнітних аномалій на інших планетах Сонячної системи та їхніх супутниках, що відбуваються в поточний період часу синхронно зі змінами на Землі. Так, наприклад, на Урані, Юпітері та Венері фіксується збільшення швидкості вітрів і розмірів ураганів. Водночас на Марсі спостерігається танення льодовикових шапок на полюсах, а також вулканічна активність на Венері та Марсі продовжує зростати. Крім того, на Марсі посилюється сейсмічна активність, що вказує на появу аномальної геодинамічної активності. Критичні зміни в системі Землі внаслідок астрономічної циклічності 12 000 років у поточному циклі розпочалися з 1995 року, коли було зафіксовано значні геофізичні аномалії, включно з різким прискоренням обертання Землі (Рис. 1) та зміщенням її осі1 (Рис. 2) й початком різкого дрейфу північного магнітного полюсу2 (Рис. 3). Ці зміни вказують на значні зміни в ядрі Землі. 1 Deng, S., Liu, S., Mo, X., Jiang, L., & Bauer Gottwein, P. (2021). Polar Drift in the 1990s Explained by Terrestrial Water Storage Changes. Geophysical Research Letters, 48(7).
https://doi.org/10.1029/2020gl092114 2 Dyachenko, A. I. (2003). Earth’s magnetic poles. MCCME. 5 Рис. 1 Відхилення тривалості доби в мілісекундах за період з 1962 по 2023 рік. Джерело даних: Центр орієнтації Землі в Паризькій обсерваторії (IERS Earth Orientation Center of the Paris Observatory). Довжина доби — параметри орієнтації Землі: https://datacenter.iers.org/singlePlot.php?plotname=EOPC04_14_62-NOW_IAU1980-LOD&id=223
На рисунку червоні лінії — це лінії трендів, які показують, з якою швидкістю скорочується доба. Наприклад, лінія зліва більш полога, тоді як лінія праворуч, лінія прискорення з 2016 року, вже практично вертикальна, тобто доба скорочується в рази швидше, а це означає, що планета обертається швидше. Рис. 2 Довгострокова траєкторія спостережуваного збудження після видалення річних і чандлерівських циклів методом ковзного середнього (чорна лінія з квадратами) та напрям полярного дрейфу, зумовленого GIA (синя штрихова лінія). Розмір підмножини ковзного середнього прийнято рівним 84 місяцям, що є найменшим спільним кратним 12 місяців (річний цикл) і 14 місяців (цикл Чандлера), згідно з дослідженням Лю (Liu) та співавторів (2017). Джерело: Deng, S., Liu, S., Mo, X., Jiang, L., & Bauer Gottwein, P. (2021). Полярний дрейф у 1990-х рр. пояснюється змінами в запасах наземної води. Листи геофізичних досліджень, 48(7). https://doi.org/10.1029/2020gl092114 6 Згідно з гіпотезою, у цей момент часу Сонячна система почала входити до зони, в якій розпочався істотний зовнішній космічний вплив на планети, а саме на їхні ядра. Зміни, що відбулися з ядром Землі 1995 року, свідчать про збільшення нагріву зовнішнього ядра, з чого можна зробити висновок, що до ядра Землі почала надходити додаткова енергія. Такі глибокі зміни в ядрі Землі вимагають витрат у квадрильйони разів більше енергії, ніж людська цивілізація виробила за весь час свого існування. Надходження до ядра Землі енергії зовнішнього впливу призвело до активізації процесів, пов’язаних із розплавленням мантії, та підйому магми до поверхні, що спричинило ланцюгову реакцію сейсмічної та вулканічної активності, а також збільшення нагріву з надр і зростання кліматичних катаклізмів у всьому світі. Так, наприклад, з 1995 року спостерігається значне зростання сейсмічної активності, що проявляється у збільшенні частоти, магнітуди та енергії землетрусів. Ця тенденція спостерігається як на континентах, так і на океанічному дні (Рис. 4), та охоплює регіони, які раніше не проявляли сейсмічної активності, що вказує на глобальний характер змін. Важливо зазначити, що зростання кількості землетрусів магнітудою 5,0 і вище не пов’язане з поліпшенням технологій сейсмомоніторингу (Рис. 5), а відображає реальні зміни в геодинамічній системі Землі.
Сумарні дані Міжнародного сейсмологічного центру підтверджують, що кількість землетрусів значно збільшилася за останні 25 років і продовжує зростати (Рис. 6). Рис. 3 Швидкість руху північного магнітного полюса (км/рік) Джерело: дані положення північного магнітного полюса NOAA: https://www.ngdc.noaa.gov/geomag/data/poles/NP.xy 7 Рис. 5 На графіку чорними крапками відображено землетруси різної сили в різні роки. До 1964 р. фіксувалися тільки землетруси магнітудою від 6,5 і вище. З 1964 р. (зі встановленням більш чутливих датчиків) — від 5,5 і вище. З 1972 р. — від 4,0 і вище, незалежно від місця. Зростання кількості землетрусів на дні океану вздовж серединно-океанічних хребтів Рис. 4 Одночасне зростання кількості землетрусів на дні океану та глобальних температур атмосфери (ліворуч). Геотермальний нагрів серединно-океанічних хребтів (праворуч), Davies & Davies, 2010 р. Джерело: Viterito, A. (2022). 1995: An important inflection point in recent geophysical history. International Journal of Environmental Sciences & Natural Resources, 29(5). https://doi.org/10.19080/ijesnr.2022.29.556271 Схема ілюструє різкий стрибок кількості землетрусів 1995 року на дні океану вздовж серединно-океанічних хребтів і тісну кореляцію сейсмічності на дні океану з температурами атмосфери, що вказує на додаткове глибинне джерело нагріву як океану, так і атмосфери. 8 Рис. 6 Землетруси магнітудою 5,0 і вище з 1979 по 2023 рік, згідно з базою даних ISC. Вибірку даних було проведено за алгоритмом максимальних значень магнітуди, що містяться в базі даних ISC по кожній з подій (див. Додаток 1). Крім того, поблизу вулканів спостерігається збільшення сейсмічної активності, зокрема й на супервулканах, таких як Єллоустоун у США, Кампі Флегрей в Італії, Таупо в Новій Зеландії та інші вулкани, що вивергалися в минулі цикли 12 000 років. Також зростає загальна кількість днів вивержень вулканів, що супроводжується аномальними виверженнями, під час яких лава, що викидається, перегріта й має нетиповий склад, характерний для магми з глибоких шарів мантії3. Особливу увагу привертає збільшення кількості глибокофокусних землетрусів, що відбуваються на глибинах понад 300 кілометрів, іноді до 750 кілометрів під поверхнею Землі. Ці явища виникають не в земній корі, а в мантії, де матеріал мантії зазвичай деформується плавно, а не руйнується, що робить природу таких землетрусів незвичайною. Оскільки ці землетруси відбуваються в умовах екстремального тиску та високих температур, можна зробити висновок, що це потужні вибухи, які за енергією можна порівняти з одночасним детонуванням величезної кількості атомних бомб усередині мантії Землі. Крім того, глибокофокусні землетруси часто запускають сильні землетруси в земній корі, посилюючи їхній руйнівний вплив .
https://allatra.org/storage/app/media/reports/uk/Climate_Report_Siberia_UK.pdf
