кішкою ніч навшпиньках.
холод опалих крижин.
Тріснув десь
лід образ (ледь чутно)
вже забутих дитячих мрій.
Під повіками сни мандрують -
засинає вечірня пора.
Не цікавить і вже не турбує
круговерті щоденної метушня.
2025 р. ©Ірина Вірна
у зрізаних квітів зранені очі...
Не можу я зійти з протореного шляху...
Це перша зрада...
Мить - доля секунди, яка не відіграє важливої гри. Поглянувши на неї, відчуємо зневажливий розпач, маленьке як сонце, але добре ховає щось, за собою. Таємницю, терапію, дію. Що потребує розповіді, про край теплоти, в який приходять неминучі дощі.
Якось у вівторок ввечері після роботи, щоб трохи хоч розвіятися від нудоти, я вирішив до пекла завітати на хвилинку - до пекла від роботи їхати одну зупинку...
Цей вірш про те що не завжди ми можемо зрозуміти людину по тому що ми бачимо, й історія того чому я його написав.
Мить - доля секунди, яка не відіграє важливої гри. Поглянувши на неї, відчуємо зневажливий розпач, маленьке як сонце, але добре ховає щось, за собою. Таємницю, терапію, дію. Що потребує розповіді, про край теплоти, в який приходять неминучі дощі.
Якось у вівторок ввечері після роботи, щоб трохи хоч розвіятися від нудоти, я вирішив до пекла завітати на хвилинку - до пекла від роботи їхати одну зупинку...
Цей вірш про те що не завжди ми можемо зрозуміти людину по тому що ми бачимо, й історія того чому я його написав.
