кішкою ніч навшпиньках.
холод опалих крижин.
Тріснув десь
лід образ (ледь чутно)
вже забутих дитячих мрій.
Під повіками сни мандрують -
засинає вечірня пора.
Не цікавить і вже не турбує
круговерті щоденної метушня.
2025 р. ©Ірина Вірна
у зрізаних квітів зранені очі...
Не можу я зійти з протореного шляху...
Це перша зрада...
Я дивлюсь у минуле без жалю, без крику, Там залишив слабкий й недолугий прожиток. Я зростаю, бо знаю як жити без шику І давно розпрощався з горою кредиток.
Сьогодні я вмираю на снігу, Розкинувши вітвлясті руки. Та ні, не назавжди… Я по весні збігу, Сріблястим вогником в дощі вгамую тугу.
Я дивлюсь у минуле без жалю, без крику, Там залишив слабкий й недолугий прожиток. Я зростаю, бо знаю як жити без шику І давно розпрощався з горою кредиток.
Сьогодні я вмираю на снігу, Розкинувши вітвлясті руки. Та ні, не назавжди… Я по весні збігу, Сріблястим вогником в дощі вгамую тугу.
