Як часто змінюємось ми
У своїх мріях-сподіваннях?
Чекаємо на зміни ті,
занурюючись у страждання?
Як я змінилась за цей рік?
І як думки мої крилаті
Злітали часто з-під повік
пекучими іскринами багаття?
Так, час спливає.
Надії відлітають
у височінь, у далечінь...
Душа чекає.
Іноді страждає
від втрачених і нездійснених мрій.
23.05.23
у зрізаних квітів зранені очі...
Не можу я зійти з протореного шляху...
Це перша зрада...
Цей вірш — сповідь відкинутого, який усе одно не перестає любити. Він говорить не як герой, а як тінь, що памʼятає смак світла, навіть коли його вже не залишилось. Тут ніжність не кричить — вона визнає свою поразку й усе ж чекає.
Цей вірш про біляве зайченя, яке шукає щось важливе серед снігів і лісів. Зайченя, що приховує свої відчуття, стає символом вразливості та пошуку істини у світі, сповненому зла і пихатості. Природа, зокрема сніг і вітер, створюють команію, смутку.
Цей вірш — сповідь відкинутого, який усе одно не перестає любити. Він говорить не як герой, а як тінь, що памʼятає смак світла, навіть коли його вже не залишилось. Тут ніжність не кричить — вона визнає свою поразку й усе ж чекає.
Цей вірш про біляве зайченя, яке шукає щось важливе серед снігів і лісів. Зайченя, що приховує свої відчуття, стає символом вразливості та пошуку істини у світі, сповненому зла і пихатості. Природа, зокрема сніг і вітер, створюють команію, смутку.
