Сумні сніги
Сумні сніги падуть на плечі
У сірий непривітний день.
Ти робиш всі буденні речі,
Ти робиш щОб був завтра день.
І праця та твоя нестримна
Як поєднання Інь та Янь,
Бо наполегливо і зримо
Ти жертвуєш своїм вогнем.
Вогнем із пристрасті й любови,
Вогнем нестримних буйних чар.
Бо ти кипиш як в час облоги
Кипить смоли бездонний чан.
Оте кипіння десь глибОко,
У безднах карстових грудей,
Маленьким вибухом зі сміхом
Лиш проривається з очей.
Втеча від реальности
Бредеш по снігу що розтав.
Тобі не хочеться додому,
Де з чоловіка - тільки знак,
Камінний знак на краю столу.
У мертвій хаті - іній синій,
Нема життя, лише буденність.
І в почуттях - прозора сірість,
Заплетена в косах щоденність.
Тому ти йдеш вечірнім містом
Йому радієш і живеш,
І згадуєш минуле ніжно,
І у майбутнє зазирнеш.
Тумани сірі облягають
Твої думки, пісочний стан.
Вони погане не бажають -
Щоб ти щасливою була
Зимова блискавка
Де наші погляди зійшлись
Мов кораблі у океані,
Там громовиці вдАрились,
Й минуле втОнуло в тумані.
А потім осінь наступила,
Дощі залили все навкруг.
Ми до зими заледве встигли
Вхопитись доторками рук.
А потім взимку серед снігу
Яскрава блискавка була,,
Вона у серце зацідила
І сотні вольт в душі дала.
І я лежав немов побитий
Страшенним струмом почуттів.
Я так давно цього хотів….
Nocturne in C-sharp minor
Мороз щодня збирає лаври,
Снігів накидує в подвірʼї.
Природа гучно бʼє в литаври
І викликає твоє імʼя.
Воно звучить у кожній гущі,
У сніговиці - хуртовині
Співає ожеледь ковзюща,
Мороз малює на шибИні.
Воно наречене у мЕні
напевно від початку світу,
коли творив Господь ці землі
І жінку дав для чоловіка.
І закричу твоє імення,
Коли світанок запалає,
Піснями серця, що кохає.
Передріздв'яне
І сніговик, і сніг на светрі,
І синій колір на плечах.
Ви вся зимова, наче фея
Прийшли сьогодні. Я пропав,
Пропав мій день, години щезли,
Порожнім став мій календар.
Я задивляюся на светр
і на промінчики в очах.
Зимовий
Довкола сніг і заметілі,
морозний іній на вікні.
Стоять дерева білі - білі
В серпанку чистої краси.
Ті дивовижні кочугури
Звисають кульками із віт,
Кущі в стоять полоні білім
Неначе сотні сотні літ.
І ми йдемо цим білим полем,
Схопивши міцно зимні руки,
Ногами човгаєм по льоду
Геть не чекаючи розпуки.
Нам не зима сьогодні - літо.
Ми розпечЕні як метал
Любовʼю та теплом зігріті.
В зимі холодні дні
Взимі,
коли холодні дні
гуркотЯть морозом в стіни,
Я бреду безлюдним містом
Наче привид у тіні.
Тоді,
Мені як у вогні,
Гарячі щоки і чоло
Я загортаю у долоні
І при ставляю сніг до скроні.
І вже
Мене у серці не пече,
Лиш дикий холод в голові
Дає тверезості мені,
і пізнаю де зараз є.
Мабуть
Мені вже не забуть
І біль і радість до життя,
Коли ти в потяг той зайшла
Щоб перекреслити буття.
Атака на місто
А вже прийшла зима,
Болото замість снігу.
Дощами замела
В саду осінні квіти.
Повітряні тривоги.
І ти лежиш у ванній
На льодяній підлозі
У заспаній піжамі.
Сопе мале дитятко
В солодкому просонні,
І я мов ангеляткою
Стою понад тобою.
Стою і тихо шепчу
«Зима уже надворі…
Поспи, я посиджУ в дозорі»..
Зимовий сонет
Я притрушУ тебе зимовим снігом,
Шепну на вушко, огорну теплом,
Ми побредемо в тихій заметілі,
Ми обіймемо світлим поглядом.
Тепло долонь нас буде зігрівати,
Холодні нігті спалахнуть огнем,
Вогонь сердець як ядерний реактор
Не загасИть це почуття ніде.
І сніг мете, сильніше налипає,
Холодні лиця червоніють вже
І ми не знаємо чи кудись дійдем.
Я ще міцніше руку притискаю
Ховаю в поли куртки, зігріваю
І переконуюсь - я вже кохаю.
Зимовий вітер дме
Ти нині спиш, важким був день,
І зморено подушку мнеш,
Бурмочеш слово із пісень
І в сні мене ще ждеш.
І я прийду, зроблю нам чай.
Ми трохи побалакаєм,
Розллємо душі у бокал
І очі цим закапаєм.
Потеревенимо про все.
Закритими очима
Подивимось на наші сни,
І в сутінки полинем. .
Важким був день, і сон
До мізків не пливе.
А близько за вікном
Зимовий вітер дме.
Різдвяне
Когут надранням заспівав.
Довкола сіро, і туман.
Колядники у двір ідуть,
Веселу новинУ несуть.
І жид і чорт і навіть Ірод,
Справляють радісно вертеп,
І звіздарі колядку сіють,
А господАр пампух несе.
А колядують аж до неба,
Вітають рождення Христа.
Біда і ненавість померли
Селом проходить коляда.
Веселий день, весела ніч,
І песик тоскно скавулить
Різдво не можна не любить.
Листівка на новий рік
У час війни, коли кришАться долі,
Проклятий ворог суне звідусіль,
Я жду від тебе вісточки малої,
А довкруги - безплідна заметіль.
Одні сніги, і холод, і тривоги
А як у тебе новий рік прийшов?
Чи ти в теплі, не змерзли твої ноги?
Чи для вітання часу хтось знайшов?
Відправ мені, і швидко долетить,
Твоє привітне, і прекрасне слово
Все моє серце щиро зворушИть.
І ось мені не треба вже нічого.
Я прочитаю, сяду, випʼю кави,
Вдихну твій запах, задихнуся ним.
Я жду тебе, і вже поміж рядками
Мені спливає образ твій ясний.
Снігова королева
І тільки сніг лишився на душі
опісля твого зимного цілунку,
Я весь завмер, завмер і затримтів
від твоїх вуст, подібних на сніжинку.
Ти снігова холодна королева,
ти вмієш лід творити у душі.
А я весни благаю в сонця й неба,
Мені не треба криги та вітрів.
І тільки снігом свище за вікном,
І тільки ти в ледь синьому вінку
малюєш хвилі по моїм лицю.
Я завмираю, сплю та замерзаю,
спускаюсь в царство тіней голубих,
щоб вже ніколи не сказать “Кохаю”...
Бруд, зима
Тепер і снігу дочекатись годі,
кругом дощі, болото і гнилі
лежать ще з осені брудні листки,
ховають землю від бруднозими.
І мої капці втоплені в багнюці,
пальто моє - промокле до кісток.
Я за тобою, йду, і без різниці
куди ти йдеш, який у тебе крок.
Ти в далині, ідеш за горизонт,
Мене лишаєш в повній однині,
і я зникаю в своїй самоті.
Надій нема, одна зчорніла смуга,
рубець в душі та спомин на вустах.
Вже вечоріє, і ліхтар погас.
Зимова спека
Мене пече нестерпна спека в серці,
вогонь горить і навіть не згаса,
а я беру гарячий лід у серпні
в переношу в січень, в холода.
Мене болить, і біль оцей взаємний,
тебе також наповнює огнем.
Моя любов, костер палкий, таємний,
немов напалм випалює усе.
І тут камін дрова оближе щиро,
моя щока розпашиться від слів,
котрі тобі так палко говорив.
І після слів - візьму у руки долю,
Піднесу пасмо стомлених вітрів
і заплету тобі сплетіння снів...
Біла пустеля
Куди не глянь - довкола тільки сніг,
Як молодої чистий білий вЕльон.
Немов вуаль покрила чорний світ,
Щоб білизна сховала ту каверну.
Оту слабку частину у легені,
Що захворіла дико та нестримно,
Та убиває тіло з дня на день
Працює в тиші, пʼє життя невпинно.
На білий саван кров паде моя
Нутро виносить гниль на чистоту
І забирає часточку живу.
У мене смерть стоїть поза плечима.
А навкруги сліпуча біла мла
Вона прикриє моє біле тіло…
Раптово
Вернулася зима раптово,
За дві години - все в снігу.
І ти стоїш, піднявши вгору
Поставу всміхнену твою.
А сніг лапатий докидає
Маленькі часточки води,
Замерзлі крапельки кружляють
І осідають довкруги.
Здавалося весна прийшла
Теплом і сонцем обігріла,
Але зима на те й зима
Щоб мати ще достатньо сили.
А шо тобі? Чи маєш волю,
Перемогти той лід в собі?
І заховати в темнім схроні
Весняні почуття свої?
І хоч сніги, зима надворі
У тебе в серці - вже весна.
Вона вривається поволі
Вона збавляє твого сна.
А ти противитись не можеш,
Немає сил для боротьби.
Твої чуття ти вкласти хочеш
У руки мужні та міцні.
Білі хмари
Вже нині хмари білими були,
І сіре небо стало ледь прозорим,
Вітри рвучкі між гіллями гули,
А мерзлі трави світяться зеленим.
І пахне свіжим, пахне як весна,
що має бути вже ось - ось у силі,
але довкола, ще довкруг зима,
немов господар, що панує нині.
І в цю весну, незвідану, делеку,
піду спроквола, стишивши ходу,
і я не знаю чи її застану,
бо вже так тяжко серце стугонить,
немов свинцем наповнені коліна.
Але весна, прийде, це неодмінно.
Зимовий вечір
І голубі ялинки серед міста,
І бруд доріг, засипаних снігами,
І навіть сірість зимняного неба
Не побудуть стіни поміж нами.
Я підійду до тебе і погляну
На посивілі кучері русяві,
Чекаємо вечірнього трамваю
Бо вже кортить замкнутися в квартирі.
І далі все піде як і ходило
І наші душі стомлено прилинуть
Один до одного в пʼянке горнило
Що обгорнуло щирою любовʼю
Твоє й моє розгарячене тіло.
Я ледь дишу, такий лежу зіпрілий.
Температура
Температура. Я горю.
ЧергОвий вірус завітав,
Я мов німий, не говорю,
Лише таблеток наковтав.
Гарячка палить, хочу пити,
У голові - калейдоскоп.
Усякий спогад хоче сплити,
Щоби згадалось що пройшло.
Уся минувшина в картинках
Вкриває спогадів потоком,
І наче Гаррі з Дамблдором
Минуле дивлюсь кіноскопом.
Я думав то буде як фільм,
Сюжетів купа з переплетом.
Але була лиш твоя тінь
Косичка сплетена букетом.
І я літав, торкався стелі,
І ти десь поруч була теж,
І я готовий був умерти
І бути там де світ без меж.
Не від світу цього
В полоні мрій моя душа літає,
я мов не в світі цьому ще живу,
А вже весна ось-ось і завітає,
І настрій мій накупаний в снігу.
Ще день сіріє, нічка наступає,
моя квартира тоне у імлі,
І в тишині компоту наливаю,
маленька річ у повній самоті.
Назавтра встану, у тумані піду,
підгорну листя, згниле через зиму,
Принаймі нині, нині не загину.
Удома томик Лорки прочитаю,
обідню пору стріну десь у сні,
А там дивись і в мріях політаю...
Зимові довгі ночі
Ці довгі ночі у зимі,
Коли нема і краплі світла,
Тоді ввижається мені
Твій силует, ти ледь тендітна.
І все довкола тихо спить,
Ліхтар самотній при дорозі
Яскравим світлом тріпотить,
Він загасити вже не взмозі,
Маленький вогник у мені,
Маленький наче в церкві свічка.
Він розгорається мов гніт
Бере вогонь від запальнички.
І ніч панує, ніч німа,
Вона скупа на аліменти.
І хоч я сам, і ти сама,
Нас не потрібні сентименти.
Ми побалакаємо з тобою,
На білий місяць позиравши,
І потім ляжем в супокої,
Весняний ранок зустрічавши.
Зотліло все, і навіть моє серце
Мій дім пустий, у нім тебе нема,
І навіть дощ долає згнилий дах,
А хуртовина - сніг мете, й зима
Руйнує світ, в якому ти - німа.
Я посиджу в зимовій холоднечі,
Здубіла грубка трісне від морозу
Ось тут, мабуть, місцина для малечі,
вони ось тут би мали гріти щоку.
Але не так, тепер я п'яний марю,
Мої дрова - змокрілі та сирі,
лежать надворі в зимному тумані.
І сни в дурмані все мені покажуть,
картинку днів, розмазану у мріях,
хоча я знаю - це від безнадії.
Останні зимні дні
Я гарно сплю останні зимні ночі,
мій сон міцний, наповненний життям,
Але тепер ти знову опівночі
холодним снігом у думки прийшла.
І що я міг тобі німій сказати,
Коли надворі тиха заметіль?
Які слова у сутінках добрати
аби ти тихо щезла наче тінь?
Немаю слів, лише свинцевий погляд
тобі кидаю з - під русявих брів
І обертаюсь, я уже згорів,
І допалав у твоїх сподіваннях,
В мені вогню давно уже нема,
А навкруги сніжить сумна зима...
Передвістя
Зима довкола, ще мороз береться
І небо манить в синяву небес.
Та чорна хмара з білою несеться
А сніг біленький ще собі не щез.
Поривний вітер сонцю стеле шлях,
Проміння тепле з хмари випливає
Весняне сонце топить сніг і враз,
Соната крапель дзвінко виграває.
І я повільно стежкою бреду,
Весняні кроки геть не помічаю,
Мої думки летять від цього раю.
Довкруг війна, тривоги, сильні болі,
І люди трохи здичавіли вже,
А сніг тихенько шле привіт природі.
І сни, і дні
І сни і дні і темні ночі
Ще десь веселкою бринять,
І вигравають темні очі,
На струнах серця ще бринять
А ти не спиш, рахуєш зайці,
у тебе камінь на душі,
А за вікном мороз у танці,
І вітер свище мов упир.
В такі години холоднища,
Той холод в душу попада,
Ти опираєшся і бʼєшся,
А він потроху проліза.
Не падай духом, це минеться,
І лід тривкий колись скреса,
Любов до тебе повернеться,
І всю тебе наллє краса.
