Літо змерехтіло знову нагло зі зимою, весною, літом й осінню, залишивши йно для нас спогади-багатства...

Усі, хто протестує проти етнічних арештів — дивіться самобутнє заєдно!

Ти ся в мої очі дивиш, упевнюючи рв'яно, мою лялькову душу бачиш, та, обвиті темрявою, океани невольних сліз моїх відверто віддзеркалюють лише твій відсвіт болю....

Я не боюся людей мертвих тілом, я боюся людей мертвих серцем....

Вірш про саморефлексію та «самозбирання» після переломного моменту.

Історія про те, як одним сьогоднішнім днем я встав як завше. Усе було так звично: сонце зоріло, мирна тиша в нашому селі, що намагається вирости до міста, ще нічого не каже про східні керваві феєрверки, які вже були визволили людей від життя...