На закинутих проявах часу
Побудую я свій монастир.
Буде він не перлиною краю,
А забутим тим словом сумним.
Я збудую смарагдові схили,
Заберу цвітотрав навесні.
Слово ясне здарую я лелі
Я той дім збережу від сумлінь.
На закинутих проявах часу
Побудую я свій монастир.
Буде він не перлиною краю,
А забутим тим словом сумним.
Я збудую смарагдові схили,
Заберу цвітотрав навесні.
Слово ясне здарую я лелі
Я той дім збережу від сумлінь.
Звернення ліричного героя до друга
Твої обійми-подих ночі.
Вірш написаний після похорону давнього знайомого, якому було лише 17
Цього разу говорю не просто про сімейну сагу, а розглядаю її на прикладі двох романах, котрі випробовують жанр на міцність: класику модерністської літератури "Шум і Лють" Вільяма Фолкнера; і сучасний роман про Революцію на граніті (і не тільки) "Іван І Феба" Оксани Луцишиної.
Вірш передає сум за втраченим і спогади, які, ніби туман, з’являються і розвіюються. Зорі вночі нагадують про минуле, додаючи йому відтінок тихої меланхолії.
Цього разу говорю не просто про сімейну сагу, а розглядаю її на прикладі двох романах, котрі випробовують жанр на міцність: класику модерністської літератури "Шум і Лють" Вільяма Фолкнера; і сучасний роман про Революцію на граніті (і не тільки) "Іван І Феба" Оксани Луцишиної.
Вірш передає сум за втраченим і спогади, які, ніби туман, з’являються і розвіюються. Зорі вночі нагадують про минуле, додаючи йому відтінок тихої меланхолії.