Мовчати в сповіді осені,
сміятись з обіцянок вечору.
Неначе ми кимось запрошені —
щоб так напиватися втечами,
щоб так оп'яніти від марень.
"Ми також колись були юними" —
старі фото шепочуть в майбутнє.
Посмішки з вкрапленням суму
зачіпають незаймані будні:
"Розмовляли й кохались надвечір,
чули птахів уранці, і як квітнуть дерева,
ранок — з присмаком вишень,
вечір — з присмаком правди,
десь уночі, принишклі,
й ми були безпорадні.
Та сміялись крізь темінь,
хоч було не до жартів.
Й в безпроглядній пустелі
ми навчились співати.
Говорили з тривожною осінню,
довіряли обіцянкам вечору,
відчували ранкові роси,
всупереч всім тіням порожнечі.
Коли імла розриває тишу,
а небо пронизують метеорити —
в твоєму саду квітнуть останні вишні.
Що ще лишається, як не любити?"
♫ Explosions in the Sky – First Breath After Coma
