Буревій
В моєму серці - буревії,
У грудях гучно гупотить,
Коли дивлюся в твої вії,
Коли торкаюся руки.
Той доторк пальців похололих,
Пече сильніше ніж вогонь,
А погляд із очей солоних
На попіл зводить мою плоть.
Ти вся пречиста і преніжна,
Твої вуста - як пелюстки,
У тобі промінь світить стигло,
І весняні біжать струмки.
Я прокидаюся раптово,
Холодний піт злива чоло.
Це тільки спогад, більш нічого,
Про те, що так давно було.
Вуста, сповнілі від тривоги (сонет)
Твої вуста, сповніли від тривоги,
Рожеві щоки кров'ю налились...
Я часто хочу - просто впасти в ноги,
перед тобою гордість прихилить.
Вже уявляю посмішку похвальну,
Її ледь видно, видно лиш мені.
Ти не подумай, я без сподівання
винагороди вирішив прийти.
Мої пориви щирі, не подвійні,
Можливо це і є ота любов,
котру малюють люди знов і знов
у своїх мріях, бульбашках яскравих.
Та я не вірю в щирі поривання,
Бо імітація - не є коханням.
Несподівана зустріч
Тебе зустрів я знову,
Надворі йшла весна.
Із кимось ти розмову
Безрадісну вела.
Ти голову схилила
Вхопила погляд мій
І в посмішці ожила,
Весела хмарка вій.
І очі засвітились
Ти певно не ждала
Ось тут на краю світу
Мого очей тепла.
І я не сподівався
Опісля літ розлук
Раптового стрічання
І потискання рук.
В мовчанні говорили,
Про все що відбуло,
А погляди кричали
І серце гупало.
Ми плакали од щастя?
Ми все згадали знов.
Назустріч до кохання
Пішли під руку вдвох.
Я вас люблю
Я вас люблю, вже сумніву не маю,
Це не натхнення, не пусті думки,
Моє блаженство, моє сподівання,
на те що щастя на землі - то ви.
Ви моя фея, мій щасливий трунок,
Ви пісня моя, щира та наївна,
Я вам піднесУ дивний подарунок
Все моє серце, о любов чарівна...
Приходить ранок, сонце променіє,
А я чекаю зустрічі нової,
я вам бажаю привести надію,
і чисте серце, повного любові.
Ви моє світло у кінці тунелю,
я точно знаю, що коли помру
я пошкодую тільки за тією,
котру вкладав щовечора до сну.
Це я про вас пишу так загадково,
бо ви моя чарівна таїна,
я вас люблю, і це мабуть надовго
Я би сказав - на все моє життя.
Ви неповторна, наче цвіт кульбаби (сонет)
Я вам скажу, у цій тілесній звабі,
що як горілка голову п'янить,
ви неповторна, наче цвіт кульбаби,
і вам достатньо голову схилить
аби моє розбурхане бажання
повибухало іскрами журби,
бо я кохаю, щиро так бажаю
у вашім смутку хмари розвести.
Аби ви жили, плакали, сміялись
Од відчування, що у вас є той,
хто може біль пронести крізь вогонь.
І вас як фенікс з попелу підняти,
і у палкому шалі цілувати
аби вже більш нікому не віддати.
Я ваш слуга
Достатньо слова, лиш одного слова,
і я ваш раб на вічнії віки,
та мовчите. ви просто оніміла,
Вам не прийшли у сни мої думки.
А то є зле, я дуже сильно хочу,
аби ви враз вогнем запломеніли,
щоб ви могли читати мою душу
тоді би ви напевно зрозуміли
чому я вас бажаю до нестями,
чому мої думки розбіглись вбоки
і я мовчу як бовван у пустелі?
О не судіть мене ви дуже строго,
віднині я - всеціло ваш слуга
і вже нехай згорять мої слова...
Якби ти знала (сонет)
Якби ти знала що у серці в мене,
Якби ти чула ті сумні плачі,
То я не знаю чи була б потреба
Тобі сказати хоч «Привіт» мені.
Якби ти знала всі думки шалені,
Якби ти чула мій спокійний біль,
Тоді б ти знала - луки не зелені,
Вони отак ховають чорну тлінь.
Якби ти знала… думаю постійно,
Але в наступну мить собі сміюсь
Навіщо це торкатись має вуст,
Котрі для мене більші сині неба,
Котрі люблю де треба і не треба,
Котрі вершина моїх спраглих дум
І сон втікає сумно (сонет)
Від мене сон втікає так далеко,
там тільки тиша холодно мовчить.
І синій вечір місяцем нестерпно,
у глупу ніч безрадісно глядить.
А біла стеля зайчики пускає,
Вогні машини промені дають,
Спитаю зірку, чи вона пізнає
Куди піти аби віддатись сну?
Вона все знає, і також причину
Чому вже третю дОбу я без сну,
Та помогти вона не має сили,
А порятунок - то любов твоя
Котру я щиро третій день жадаю,
Котру, я знаю, не мені дала.
Іньйон (인연) (сонет)
Біжать століття тисячами доль,
Спішать життя у митях спопелитись.
А нам лише - аби руки торкнутись,
Відчути струм і теплоту долонь.
Між нами сотні і десятки літ,
Зо вісім тисяч сповнених життів,
Я їх тобі віддати би хотів,
Та не прийшов для нас природній лік.
Та може час настав у цім житті?
І може досить лиш тертя тканин,
Щоби ми відчули вісім тисяч літ.
І вже ніколи іскор не минали,
Вогнем любови - запалили ґніт,
Із попередніх спалених життів.
Прим. Іньйон (인연) - це поняття в корейській культурі означає доленосний зв’язок між людьми, щось на кшталт кармічного зв’язку або передвизначених зустрічей. Ін’єн (인연) може означати як хороші, так і погані зв’язки, залежно від контексту. Часто це слово використовують у романтичному контексті, коли говорять про "долю" між закоханими.
Ти - не минаєшся
Ти - не минаєшся в мені,
ти - не проходиш як хвороба.
Я далі снидію в огні,
мене зжирає люта злоба.
Ти ще живеш в моїх думках,
ти наче давня заборона,
і я щодня долаю страх
тебе побачити ще знову.
Ти кожну думку споглядаєш,
у кожнім слові - ти одна.
Ти і слова всі добре знаєш,
бо всі слова - в твоє ім'я.
У тобі - сенси існування,
тобі одні - мої діла.
Та що поробиш - я останній
у списку твоїх діл життя.
І я не знаю що робити,
В думках - немає каяття,
Тому продовжую любити,
тебе одну як сенс буття.
О моя богине (сонет)
Я часто уявляв, моя богине,
що ти приходиш з ніжністю у сни,
я так хотів аби була щаслива
твоя душа у сутінках весни.
Не в моїх силах щастя дарувати
твоєму серцю, спраглому тепла.
Я можу сум та радість поєднати,
принести у долонях трохи зла.
І зараз я сиджу навпроти тебе,
зірки горять в божественних очах,
і я всміхаюся до тебе просто так.
Ми п'Ємо каву, гіркота страшна,
Але це смак од нашої любови,
Вона терпка, любовна гіркота.
Я й досі… (сонет)
Я досі вас у погляді зову,
дивлюсь на небо, хмарами сповите.
І досі ще існую, ще живу,
Хоча життя із певністю розбите.
Ці спогади - то моє існування,
вони тримають душу на плаву.
Всі наші співпереживання
дають наснаги бути наяву.
І хай весна цвіте довкола,
я майже зсох, мій корінь неживий,
А ваш розмай - промовистий такий.
І парк мовчить, відлунує птахами,
цвіріння літо скоро принесе,
і тихий біль в душі моїй помре.
Ти - від Бога (сонет)
В тобі усе написано від Бога,
твоя краса - від ангелів зійшла.
Я проти тебе - тільки тінь убога,
невдалий жарт, уламок від творця.
В тобі життя пульсує невгамовно,
твої слова - мельодія небес,
і я вдихаю чисто й безумовно,
безмежний подих ідеальних сфер.
Чи я достойний цього ідеалу?
Чи можу я торкнутися хоч раз
п'янкого тіла та лиця овалу?
Як очевидно відповідь проста!
Її століттями давали вже не раз,
Та в моїм серці - ти жива свята.
І вкотре я дивлюсь (сонет)
І вкотре я дивлюсь на твої руки,
тонкі фаланги пальців осяйних.
До своїх ран їх прикладу в розпуці.
Вони життя відновлюють, без них
мої вуста зімкнуться вже навіки.
Без їх тепла - я точно пропаду.
Вони палають наче білі свічки,
і шкіру спопеляють без вогню.
О я прошу! Прошу не забирай,
твого торкання від сліпих очей,
в моїх гріхах - ти найцінніший рай,
якого прагнув крізь мої літа.
І вкотре я дивлюсь на твої руки,
Їх поцілую у тяжкій розлуці...
Я хочу щиро зізнатись (сонет)
Я щиро хочу знову вам зізнатись,
про вас думки щодня свої плету,
І я не можу хоч на мить спинитись
я вас кохаю, я вже вас люблю.
І вже щодня вас бачити бажаю,
вста палкі так хочу цілувать.
Я вас люблю, я точно вас кохаю,
без ваших рук не можу існувать.
А ви байдужі, погляд ваш холодинй,
Ця синява очей немов мороз,
Мене проймає, я мабуть замерз.
Та йде весна, і вірю, що напевно
у ваше серце промінь западе,
і погляд ваш мене не омине.
Пекельне божевілля (сонет)
І вже тоді, коли вмирає ніч,
і тихий ранок входить у світлицю,
схили долоню до гарячих віч,
дай прохолоди на пекучу скроню.
Мою гарячку холодом залий,
гне дай вогню усе нутро спалити.
Мої вуста у подиху закрий
і почуттю дозволь хоча б остити.
А ти не можеш просто пломеніти,
тобі важливо жити і згоріти,
і абсолютно, повністю зотліти.
Це божевілля, це пекельний сон,
Я міг вогнем своїм тебе зігріти,
я міг тебе із ніжністю любити.
Коли весна (сонет)
Коли весна руйнує зимні ріки,
і чорний лід розносить береги,
холодна тінь приходить, і навіки
вплітає чорність у мої думки.
У ті часи, ще зимнотою звиті,
я наче пень сиджу біля вікна.
Моя душа у сумнівах сповита,
не має сну, немає і тепла.
Та знаю добре, все оце пройде,
весна і в серце моє завітає
усмІхом твоїм ніжно привітає.
Воскресне тіло, відживе душа,
вони не можуть зараз помирати,
як на поріг ступа твоя нога.
Мадонна у пеклі (сонет)
І в глибині щонайчорніших днів,
коли земля увійде в коло пекла,
я памʼятатиму коли тебе зустрів,
я не забуду смутку твого светра.
І вже тоді, коли зійду ногою
на путь у смерть, на чорну рівнИну,
моя душа наповниться тобою,
вона візьме у тінь тебе одну.
І будеш сонцем серед мук великих,
і будеш вітром серед жару дня,
водою скропиш рани від огня.
Я погляд з мук до тебе оберну,
Моя мадонно вічна та пречиста,
Ти мій Господь, в тобі моє причастя.
