Востаннє я прошу — прислухатись до мене.
Відкрити очі.
Вдуматись в слова.
Убити шум,
що мрії твої з хаосом злива —
і кров мою
впустити собі в вени.
Я — той дивак,
хто всю твою “реальність” враз розвіє,
в веселий час твій світ недугами засіє.
Водночас — я відкрию світ новий,
в якому любо жити…
і дитиноньці малій.
Не віриш?
Так я й знав.
Мов смертоносний ворон
крила гордо розправляєш —
а як на руки маю взяти,
то враз кудись ти відлітаєш.
Як простягаю я троянду —
бачиш гострі леза ти.
Як темряви шматок дарую —
боїшся навіть підійти…
Хіба не віриш в пісню, що співаю я тобі?
Чи ти не чуєш звуки кобзи?
Я — поряд.
Витираю твої сльози.
Розбитий.
І закритий у труні.
♫ Anna von Hausswolff – The Truth, the Glow, the Fall
