ми, мабуть,
й бачимо від того,
що сяєш ти
серед небес.
й під тінню місяця блідого,
в обіймах Всесвіту —
такого вже чужого —
чи я воскрес?
тобі лиш знати, Андромеда.
вони не пояснять цих теорій —
науки безсилі
до двох сердець.
й тільки нам
писати свою історію,
своїми юними,
босими...
досліджувати траєкторії —
кохати,
блукати десь.
в порожнечі
раніш мандрували одні.
та тепер —
як кажуть:
«Капітане, на горизонті без змін».
ми блукали в пітьмі.
але ти
поклади свою руку в мою.
ти тепер не одна —
я тепер не один.
бо єдиними стали
на цьому шляху.
не поляжем в бою
серед цих безголосих глибин.
в переливах
танку космічних химер
ми створили
свій, незрівнянний,
безликий
світ.
він, може, і не такий,
як в захопливих фільмах
чи у древніх писаннях Гомера —
але він
не чужий, як цей.
і тепер
в нашому танку
збережімо тут
швидкоплинну мить,
лінію тонку —
де шляхи очей
вкажуть нам
маршрут.
♫ Dead Can Dance - The Host of Seraphim
