Скільки століть я пройшов,
У цих рядках я зростав.
Там я блукав, там любив,
З потічком думку ділив.
Плив я крізь гомін села,
Й перше кохання текла.
Про нього спів у пісні,
Я відпливу — хоч у сні.
Хочу тебе віднайти,
Де ми росли із трави.
Де кріпак жив, та не зник —
Став легендою навік.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Це нарис про письменника Миколу Хвильового - затятого романтика загірної комуни, мрійника та ідеаліста, що бажав підняти українську культуру на світовий рівень, однак зазнав невдачі та був знищений радянською системою
Про самотність під чужим небом, коли слова марні, а думки — сильніші за страхи. Це вірш про те, як пережити згасання й почати з нуля: у темряві впізнати тепло, у хвилях — спокій, і зрештою згадати, з чого ти зроблений.
Це нарис про письменника Миколу Хвильового - затятого романтика загірної комуни, мрійника та ідеаліста, що бажав підняти українську культуру на світовий рівень, однак зазнав невдачі та був знищений радянською системою
Про самотність під чужим небом, коли слова марні, а думки — сильніші за страхи. Це вірш про те, як пережити згасання й почати з нуля: у темряві впізнати тепло, у хвилях — спокій, і зрештою згадати, з чого ти зроблений.
