Скільки століть я пройшов,
У цих рядках я зростав.
Там я блукав, там любив,
З потічком думку ділив.
Плив я крізь гомін села,
Й перше кохання текла.
Про нього спів у пісні,
Я відпливу — хоч у сні.
Хочу тебе віднайти,
Де ми росли із трави.
Де кріпак жив, та не зник —
Став легендою навік.
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
Я написав дещо божевільне, чи може геніальне? Не знаю, але краще шаленство у голові, аніж порожнеча.. Я не знаю де публікуватися. Не знайшов активного середовища взаємодії автора з читачами, а мене цікавить саме зворотне спілкування.
Як деякі хвороби та розлади піддаються величезній кількості стереотипів у суспільстві та які це несе за собою наслідки?
Я написав дещо божевільне, чи може геніальне? Не знаю, але краще шаленство у голові, аніж порожнеча.. Я не знаю де публікуватися. Не знайшов активного середовища взаємодії автора з читачами, а мене цікавить саме зворотне спілкування.
Як деякі хвороби та розлади піддаються величезній кількості стереотипів у суспільстві та які це несе за собою наслідки?
