Ми розлюбили муки,
полюбили серця.
Мені дивно, мій друже, —
не бачу кінця.
Ми розлюбили муки,
полюбили тепло.
Та, скажу тобі, світе, —
безодня прийшла все одно.
Та, скажу тобі, світе, —
нас поглине пітьма.
Ми сходами йшли у мовчанні —
там межа, що в зимі живе.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Перебувати тут і зараз. Відчувати момент. Носити в собі свій власний світ і ділитись ним, ділитись. Це брехня. Фарс. Облуда. Неможливо блукати поміж бетонних джунглів і уявляти, що ти у джунглях справжніх
Перебувати тут і зараз. Відчувати момент. Носити в собі свій власний світ і ділитись ним, ділитись. Це брехня. Фарс. Облуда. Неможливо блукати поміж бетонних джунглів і уявляти, що ти у джунглях справжніх
