Все якось так змінилося у часі…І онде, там, за брамою відторгнення маячить світотінями буття у сьогоденні. Всі кажуть, там, за брамою розстріляно гуманність, згвалтовано усі чесноти людства та кинуто недбало, жартома на остаточне знищення жорстокій, хижій звірині…Того не може бути…Маячня! То поголос людський…та й то, напевне, з переляку. Адже давно вже там орудують рашисти — байдужі вбивці, злодії, кати…голодна зграя, зомбована котра у злиднях зненавистю рашизму…Воїстину, війна — ганьба й водночас і трагедія народів…
За брамою відторгнення буття у сьогоденні, в оборі часу загнаний у кут п”ю каву. Плутані думки розплутую… — навіщо?…Мене цей час підштовхує до зашморгу безвиході, у відчай?…А дивний дощ — ледь чутний в літню пору нашіптує імжею молитви…вустами Бога?…Ачей ні?…Від мене Богу?…Невже відторгнений у світі від буття я ще на крок наблизився до Нього?…В умиротворенні бо приспана тривога………………..
