Коли я востаннє сповідався?
Коли востаннє виплюнув фігню?
Ні, не на яку ти сподівався,
я про правду, якою я живу.
Коли я востаннє говорив
про думки свої інтимні?
Ні, я не про секси чи прорив,
а свої переживання дивні.
А взагалі, коли мене востаннє
запросили по причині ”Я”,
по причині “Ти мені не рідне,
але справжнє даєш почуття.“?
Не пам’ятаєте? Що ж, я теж,
думаю, це знак мені рушати.
Я вже втомився від пожеж,
тож варто у Майбутнє прямувати.
Там, в Майбутньому, немає звиклих
до невдячності людей.
Там, в Майбутньому, достатньо стиглих
для стосунків вам очей.
Там, в Майбутньому, мене не візьмуть
до своїх списків молодців.
Там, в Майбутньому, всіх приймуть
як і всіх створінь, повір.
Повір, без тебе життя краще буде
для мене, особливо як для мовчуна.
Та й тобі хвилюватися не трудно,
тебе вислухають, як і іншого Ждуна.
Повір, така вже справжня доля у Ждунів,
вони не до цього Майбутнього належать.
Просто завжди загорається між нами гнів,
а до такого поважного міста воно протилежне.
Отож, спасибі вам за гостинність,
нам пора, ми вже рушаємо в дорогу.
Прошу, забудьте про нашу милість,
вона давно уже пройшлася по порогу.
