Руки матері ніжно колихали,
Теплі, лагідні, наче зорі,
В світ обіймів мене забирали,
Де сліз від горя не знати.
Прокидатись без тебе – так лячно,
Коли ранок холодний самотній.
Та поцілунок зненацька, незначно,
Зігріває, мов промінь скорботний.
Загорнувшись у теплі обійми,
Що пробрали, мов ніч, до слів,
Все, що бачив у снах своїх дивних,
Все б тобі розказати зумів.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
