Трапляється, що на узбіччі старих доріг
Розумієш, що так глибоко пізнала когось, що, зрештою, довелося забути усіх
Склавшись калачиком, у кутку плаче загублена пам'ять, тліють усі мости
Поки думала про бажання, з неба до пекла встигли впасти усі зірки
Так буває із тими, хто шукає тепла й світла в крижаній пітьмі
Якщо вночі підіймати до неба погляд, тебе зустрінуть очі чиїсь
І нема в них сузір'їв, і нема в тих сузір'ях мене
Розбитий посуд вкотре вбирає вологу очей
Трапляється, що на узбіччі, давно вже нових, доріг
Розумієш, що так глибоко пізнала когось, що, зрештою, довелося забути усіх
І нема в тебе вибору, і вибір ніколи не ти
Головне пам'ятати, що ти заслуговуєш на щастя більше,
аніж на біль
