Вечеря при свічах, десь через рік в Берліні,
Я буду там один, без вас, не в рідній нам країні,
Легка на кухні прохолода, хоч і зачинене вікно,
Вас тут немає, а я мовчки наливаю вам вино,
Удома ви, а я в метро,
По тілу наче лупить током,
А я тримаю поручень, і двері,
Аби не вдарились ви ненароком,
Я тепер мала дитина,
Іду один, шукаю вашу руку аби далі провели,
Цьому не одна вже є причина,
Я знов гуляю до пʼяти, і знов боюся темноти,
Тепер навколо все як ви, фотографую,
Як ви, пишу, але стираю кляте «я сумую»
Навчили ви щасливим бути і без благ, біля озерця,
Тепер вчите, аби біля озерця, щасливим був, навіть без серця,
Та коли сину у житті, як вперше стане важко,
Я як в останньому листі, йому про вас історію розкажу,
Курити знов почну, у голос повернеться бас,
Моя душа мабуть ніколи вже і не забуде вас.
