Ми блукали океаном,
Очі малювали картини.
Лебеді співали ранком,
А ти все співала:
Долинка-долинка,
Що принесеш, чим заспокоїш?
Не простим співали хором
Із духових, серцевих.
Прославляли Бога,
Ти серед страз, вдихаєш дим.
Павутиною провела,
Прокляла та полюбила.
Лісами водил
Мене страхи,
Щоб віддатися —
В обійми палкі.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
