З-за лаштунків
Дурний всевіда і безглуздий геній Зустрілись на розхресті , у ріки . Один, що звів лаштунки нашій сцені, Другий - ховався , доки йшли роки .
Вогонь розвели , хтось налив узвару . Слова і фрази злились , на біду , У роздум . Тільки чутно в лісі мару . Дзвеніли зорі . Час спинив ходу .
Ріка гуляє , ніби дим від ватри . Розмова ллється , наче та вода . Родились і згасали в цім театрі , Слова , які ніхто вже не згада .
Раділи, поки їх журба точила . Тихцем вбирали співи ті нічні . Горіли зорі і вода бриніла . . . Чекавши друга той згасив вогні .
Редаговано 21.04.23
Ти знаєш ?
Я закохана у світ.
Він буйноцвіттям стіни обвива , Він напоказ підносить нам дива.
Хоч тямиш !?
Я закохана у світ !
Душа моя від радості співа . Від розуміння - кругом голова .
Хоч гадку маєш ?
Серце б’ється , калата . Немов в огні .
Та ти не знаєш .
Може без надії . Та скажи мені .
Ти теж кохаєш ?
09.07.2023
Тримаю
Твоє тіло руйнується в теплих руках , наче сніг .
Ти сильніш захлинаєшся , світ доріка через сміх .
Та пручається, б’ється, спалахує знов Наче зірка всередині … З—поміж оков Ти здіймається птахою в світ післямов. Кров скипає , пульсує у венах , немов Всі зненацька згадали , що значить “любов”
…
Та ти все ж розпадаєшся в теплих руках наче сніг .
Твої зорі тримати у своїх думках . Світ не зміг .
02.07.2023
