Медики за менше ніж десять хвилин прибули за адресою Вокер. Вони взяли з собою все необхідне для огляду пораненого, проведення операції над пацієнтом.
Чергова жертва бандитизму, - думали вони, виїжджаючи за адресою.
Але, приїхавши за адресою, вони були шоковані, дізнавшись ім'я пораненого. Лікарі навіть не уявляли, що візьмуться за оперування зниклого Брюса Вейна.
Здолавши здивування, лікарі помістили хворого на кухонний стіл, який був чистим, і не треба було витрачати час на його прибирання.
Таке неочевидне місце для оперування було пояснено лікарями відсутністю зайвого часу. Такий висновок вони зробили, подивившись на Брюса: його бліда шкіра і явний факт виснаження так і вимагали негайно починати роботу.
Перевіривши пульс, лікарі впевнилися, що працюватимуть не над мерцем, а над ще живою людиною, як би це цинічно не звучало.
До цього моменту з роботи приїхала мати Діани. Вона попросила боса відпустити її додому. Мабуть, привід був серйозним для начальства, оскільки з розповідей матері складно було випросити зайву вільну годину, не кажучи вже за вихідний день.
Лікарі запевнили дам, що дихати їм під руку не варто і попросили їх покинути кухню, відволіктися. Лікарям було б не зручно працювати, коли за ними пильно спостерігають з-за спин.
Мама пішла у вітальню дивитися телевізор, щоб зняти стрес. Вона шалено переживала за Вейна, вважала його своїм рідним сином. Брюс часто бував у них вдома після школи.
***
Він проводив Діану до її будинку. Попри довгий маршрут, хлопець завжди відмовляв містеру Пенніворту в тому, щоб їх разом з Вокер Альфред відвіз по будинкам. Замість цього вони йшли пішки.
Пізньої осені та взимку вони, йдучи тротуарами до будинку дівчини, проводжали захід сонця, обговорюючи різні теми.
У негоду вони йшли під, частіше всього, однією парасолькою, їм було тісно, але вони цінували цю близькість під парасолькою, злегка обійнявши талії одне одного, вони відчували теплоту, коли довкола був холод.
По прибуттю в будинок родина дівчини радісно зустрічала гостя. Після вечері вони йшли до кімнати Діани, щоб сісти разом за виконання домашнього завдання.
Ближче до восьмої вечора хлопець прощався з Вокерами, повертаючись до себе в маєток. Донедавна Альфред боявся відпускати Брюса в такий час самого, тому завжди зустрічав його на машині у дворі. Нині чоловік у курсі, що Вейн уже може за себе постояти, тому лише пропонує підкинути юнака додому. Найчастіше він отримує відмову, дворецький у разі такого все одно турбується за Брюса. Він вірно його чекає у маєтку, поглядаючи у вікна.
***
А тепер Брюсу нікуди було йти після операції, тому Діана з матір'ю узгодили перебування хлопця в них удома. Вони не знали, скільки це займе часу, але були готові навіть прописати Вейна у себе.
Діана пішла до себе в кімнату. Вона лягла на м'яке ліжко і спрямувала свій погляд угору...
Було вже далеко за шосту годину вечора, тільки починався захід сонця.
У світлі сонця на стелі відбивалися гілки яблуні, яка лише нещодавно скинула незліченну кількість ніжно-рожевих квіточок. Шум зелені ще більше заспокоював дівчину, а легкий протяг, що долинав з вікна, ласкаво цілував втомлені від туфель її п'яти. А запах жовтих кульбаб разом із різким запахом вологої трави огорнули всю кімнату...
Уже поступово забуваючи про те, що коїться в сусідній кімнаті, Діана засинала на тлі справжньої травневої казки за вікном.
***
Джеремайя з побоїща в маєтку Вейнів повернувся із забоями та легкими пораненнями. Він зістрибнув у кущі з висоти другого поверху, перед цим розстріляв одного з непроханих гостей у коридорі. Валеска приземлився в зелень заднього двору маєтку. Далі, шкутильгаючи, він дістався траси, яка пов'язує материкову частину США з островом Готем. Способом пересування до будинку Пінгвіна був викрадений Валескою автомобіль, який стояв на парковці, чекаючи на свого господаря.
***
У зв'язку з непередбачуваним збігом обставин, двійця Кобблпот-Валеска так і не отримали грошей від "Вейн Ентерпрайз" для своїх цілей.
На четвертий день, очікування дзвінка від Вейна, вони вирішили шукати ресурси для захоплення влади над містом самостійно. Натовп головорізів, якому після перевороту в Готемі дадуть назву "Міліція", у складі з восьмисот осіб набрано. Їхня кількість перевищувала чисельність працівників департаменту поліції Готема більше ніж удвічі. Але не всі "міліцейські" озброєні й укомплектовані.
Пінгвін вирішив звернутися до своєї давньої знайомої Барбари Кін для вирішення проблеми комплектації найманців. Джеремайя схвалив цей можливий союз із Барбарою. Він знав про її великий вплив у злочинному світі, також її персоною можна шантажувати капітана Гордона, який досі її кохає, попри ті лиха, які вона заподіяла йому і всьому місту.
Пінгвін зателефонував Барбарі. До її клубу йому одному було ходити небезпечно, а з натовпом головорізів безглуздо, бо їх би ніхто не впустив.
Джеремайя сидів у сусідній кімнаті. Він дивився брифінг мера Обрі Джеймса по телевізору. Валеску зацікавив цей ефір, бо тема інтерв'ю - оприлюднення розмови з Джимом Гордоном.
***
- Добрий день, пані та панове журналісти, радий, що ви всі тут зібралися. Я розумію, що підсумки нашої розмови з капітаном поліції Гордоном ніде не публікувалися. З його дозволу я маю право вільно оприлюднювати результати наших перемовин із капітаном.
Одразу ж близько п'яти журналістів підняли руку в надії поставити запитання слузі народу. Він же обрав журналістку в першому ряду.
- Дякую, містере Джеймсе. "Готем 24". Я хотіла поставити перше запитання на нашій зустрічі, мені здається, логічно почати саме з цього запитання. Яка була тема розмови між Вами і капітаном Гордоном? - журналістка активно жестикулювала й активно рухала головою.
- Дякую, так, саме з цього і треба було почати. Ми обговорювали правоохоронну інфраструктуру. Містер Гордон стверджував, що лікарня "Аркхем" неефективна. Я прийняв цю скаргу, ми будемо реформувати цю установу і не тільки. Наступне питання!
Ще більше людей підняли руки. Мер зробив свій вибір на хлопчині в бузковій сорочці.
- Добрий день. "Онлі Брейкінґ". Усім очевидно, що реформа над такими величезними будівлями, як лікарня "Аркхем", в'язниця "Блекгейт", коштуватиме дорого - це наймання нових працівників, ремонт приміщень тощо. Де місто візьме такі гроші і де весь цей час перебуватимуть злочинці? - чоловік говорив спокійно. Через близько розташований мікрофон до рота можна було вдосталь насолодитися низьким, заспокійливим голосом.
- Дякую за запитання. З приводу фінансів. Ми звернемося до адміністрації нашого штату для надання необхідних коштів. Проект і справді масштабний. Нам будуть потрібні не тільки фінанси, а й час. Щодо місця перебування клієнтів виправних установ. Ми ведемо переговори для їхнього трансферу до в'язниці міста Балтімор. Ми вже ведемо переговори з владою цього міста. Ще питання, будь ласка...
Цього разу підняла руку одна рудоволоса леді.
- Так, будь ласка, Ви, - пан мер був спантеличений такою малою кількістю охочих поставити запитання, хоча минулого разу було більше. Він уже думав, що скоро кінець прес-конференції...
- Дякую. "Антикорупційне", - вже було ясно, що кінець брифінгу ще не скоро. - Які гарантії того, що всі ці кошти не будуть розкрадені Вашою адміністрацією та знайомими? - зухвало. Це пожвавило операторів ЗМІ. - Готем було названо найкорупційнішим містом штату. Ще одне перше місце! - дівчина розмахувала руками. - У лютому губернатор закликав наше місто погасити борги перед штатом. Борги накопичилися внаслідок регулярних Ваших запитів фінансової допомоги міста. Гроші були спрямовані на розвиток сфери послуг. Уся ця допомога розлетілася в мить по кишенях. По чиїх? Це вже риторичне запитання. Ви сподіваєтеся на ще один фінансовий запит?
Усі в приміщенні притихли. Обрі важко зітхнув.
- Якщо Ви надасте докази, що гроші "розлетілися по кишенях", як Ви сказали, то я відповім на Ваше запитання, - стомлено сказав мер, врешті-решт посміхнувшись.
***
Джеремайя вимкнув телевізор, отримавши те, що його цікавило.
Знову цей чорт буде уникати запитань, а наприкінці скаже, що поведінка дівчини обурлива. Проходили ми вже таке. Скоро тобі доведеться відповідати, - думав Валеска, зціпивши зуби. Від цього його вилиці стали більш вираженими.
У цей же час зі свого кабінету роздратованим вийшов Освальд. Різкими рухами він відчинив і зачинив двері, весь пихтів від злості.
- Що таке? - Валеска поцікавився, нахиливши голову.
- Барбара відмовила! - згорблено, пихкаючи, Освальд підійшов до Джеремайї.
- Значить, будемо гнути свою лінію до кінця? - усмішка на обличчі Валески виділялася.
- Так! І вб'ємо цю гадюку!
- Ну вже ні, - Джеремайя скривився. - Треба її взяти в полон, щоб шантажувати Гордона!
- Ми з легкістю переб'ємо його зграю в департаменті!
- Це так, але нам не дозволено втрачати людей. А у відділку ми їх точно втратимо. Давай використаємо козир у вигляді Барбари, а потім можеш із нею робити все, що хочеш.
- Нехай буде так!
***
Після операції минуло два дні.
Брюс весь цей час дотримувався постільного режиму. Йому було складно говорити, не вдавалося довго тримати очі відкритими в перший день через втому. Діана просила його поїсти, принесла до ліжка картоплю з ковбасою, але однокласник мямлив, що не має сил. Дівчина була вперта, вирішила наколювати вміст тарілки на виделку і підносила до його рота. На пережовування, проковтування їжі сил у нього вистачало. Він був дуже голодний, але довго тримав їжу в роті, дрібно перемелюючи її, але все одно потім було нестерпно важко ковтати.
Через годину вони впоралися з однією порцією.
- Може, добавки? - благальним поглядом дівчина чекала на відповідь.
Брюс лише ледве помітно заперечно покрутив головою, заплющивши очі. Йому було складно подякувати Вокер, тож усміхнувся їй в очі. В очі, які наче липневе листя, такі ж чудові й сповнені теплоти.
- Тоді... води? - Діана не залишала його в спокої. Раптом він хоче щось, але сказати не може. Аналогії з бездомним кошеням дівчині здалася влучною. Прикметник "бездомний" підходив тут як ніколи.
На цю пропозицію Брюс широко розплющив очі. Вокер сприйняла це як згоду.
Вона піднесла склянку із соломинкою до хлопця. Той мовчки дякував їй. Ця прохолодна, ледве газована вода ніби регенерувала його тіло. Здалося, що ця прохолода проносилася по всьому тілу, від кінчиків пальців на руках до п'ят.
***
Наступного ранку Брюс уже знаходив сили говорити. Вокер одразу ж після ранкових процедур принесла йому сніданок - яєчня з шинкою і чорний чай.
Діана радісно сприйняла те, що Брюс нарешті може розповісти, що з ним сталося того темного дня.
Дівчина присіла з тарілкою на ліжко. Мільярдер ще не міг вставати - рана нагадувала про себе. Тож його знову годували як малечу. Він хотів якнайшвидше встати на ноги і самостійно їсти, пити... Вейн цінував цю турботу, але йому було соромно, що Діана не може спокійно, наприклад, виконати шкільні завдання. Проте її голова тільки й була заповнена Брюсом...
Наступні дві години Діана слухала його розповідь.
Тренування Брюс згадав з іронією, вихваляючись тим, що він займається спортом, тут обличчя дівчини було прикрашене її посмішкою.
Моменту з Джеремайєю Брюс не приділив багато уваги, стисло переказавши суть прибуття Валески. Йому було зрозуміло, що це дамі буде не цікаво; чесно, і йому самому було не цікаво на цій зустрічі. Він пообіцяв, що виконає побажання Валески, але зізнався Діані в тому, що фінансисти і вчені його компанії не підтримали б такий підозрілий своєю фантастичністю проєкт. Вейн сумнівається, що Джеремайя живий, але сподівається на розвінчання сумнівів.
Сам момент нападу дівчина слухала з широко розплющеними очима.
Вейн розповів сам початок дуже швидко, бо він не пам'ятав, що з ним відбувалося тоді, коли вся свідомість пірнула в паніку.
Але, починаючи з моменту відступу з вітальні, розповідь була більш докладною.
Брюс повідав, що після його відходу від вітальні, де хтось говорив у гучномовець, він пішов коридорами. Знайшовши вікна, які визирали на задню частину будинку, сад, Вейн зайвий раз переконався, що там нікого немає. Він переліз через вікно на вулицю.
Перелазити було ще тим випробуванням. Закидаючи праву ногу на підвіконня, шкіра на лівій частині тіла розтягнулася, рана почала ще більше пекти, а кров охочіше виділятися, ще більше псуючи одяг. Спробував закинути ліву, ще гірше - шкіра складалася в складки, торкаючись больового джерела. Вейн зрозумів, що терпимо перелазити правою ногою, він це зробив швидко, щоб дискомфорт не був довгим.
Він розповів, як відійшов від будинку на кілька сотень метрів у ліс, щоб дочекатися закінчення того кошмару.
Тоді він сів на землю. Вона була сира від ранкової роси. Трави ще достатньо не було, вона росла пучками. Брюс сперся об дерево, розсунувши ноги. На той момент його свідомість була сфокусована на вогнепальному пораненні.
Він намагався підняти светр із домашньою футболкою, щоб подивитися на осередок дискомфорту, але, почавши піднімати футболку, Вейн відчув наче йому здирає шкіру. Виявляється, футболка приклеїлася до тіла кров’ю, яка встигла засохнути.
Важко дихаючи, він дивився вгору, сонце прикривало крони хвойних дерев. По них весело стрибало стадо рудих білок, видаючи писки. А на землі, серед минулорічного листя і молодої трави, вирувало життя - сотні мурашок несли дрібні деревинки, камінчики, дехто навіть мертвих жучків, імовірно, задля бенкету для всього мурашника.
У природи був період відродження, коли заморозки поступаються теплу. Весна закінчувала свою останню стадію, готуючись передати естафету літу.
А гризуни й комахи спокійно жили, дбаючи про свою сім'ю, зграю, доки за кілька сотень метрів від них лилася кров і гриміли хлопки, від яких кров холоне в жилах...
Як там Альфред? Чи все з ним гаразд? - весь фізичний біль починав поступатися моральному.
Раптом у небі з'явилося друге сонце в стороні особняка. Яскравий і гучний спалах виявився вибухом. Це був не блеф...
У середині хлопця все завалилося, синхронно з поверхами будинку, в якому він жив вісімнадцять років. Усе це падало, ламалося, гриміло.
Посидівши хвилин тридцять на землі зі скляними очима, він пішов у глиб лісу. Він побоювався йти до будинку. Боявся, що там можуть бути ті виродки, які знищили його дім, ну а ще побоювався, що серце не витримає, побачивши ці руїни.
Йшов він з опущеною головою. Обличчя було спокійним, але сльози скочувалися по щоках і падали вниз на домашні туфлі або на землю. Вона вбирала всю цю гірку печаль. Солоний дощ не переставав литися...
Весь цей час обличчя Вейна було незворушне. Він ішов за інерцією, не знаючи, не бачачи куди.
Але ноги підкосили думки про Альфреда...
Брюс припинив розповідь через спогади того кошмару. Він вважав за краще пропустити цей момент.
- Загалом, далі мені було складно йти далі, - ковтаючи сльози, продовжував оповідати Вейн. - Я кілька днів лежав у лісі, рідко долаючи кілька метрів. Але вчора я встав на ноги від розуміння того, що я можу померти від голоду і цієї чортової рани. Альфреду було б прикро, якби він мене знайшов у лісі серед гілок і диких кабанів, які пожирали б мене! - Брюс ще таїв надії побачити свого опікуна. - Саме ця думка дала мені стимул іти до тебе, я знав, що твій дім знаходиться ближче, ніж точки проживання будь-яких інших моїх знайомих.
- Ти всі ці три дні шукав вихід із лісу? - Діана була вражена цією всією історією і разом з Брюсом хотіла помститися тим, хто приніс йому страждання.
Брюс засміявся.
- Ну... Під вечір дня нападу я заліз на дуб... А під ним на мене хрюкав кабан, - обидва засміялися вперше з початку розповіді. - Але, на щастя, то був нетерплячий кабан, він за дві години пішов, похрюкуючи з образою.
Діана давала Брюсу чашку чаю із соломинкою, але він швидко перехопив чашку в неї. Напевно щоб продемонструвати свою спроможність пити не тільки за допомогою соломинки. Діана мало не впала на підлогу від здивування, а Брюс по-доброму посміхався.
- Так, сьогодні я вже не той інвалід, яким був учора. Думаю, до вечора зможу сидіти, - Вейн поставив чашку на груди і звідти пив чай. - Ти думала, я в ліжку буду більше року?
- Ні, ти ще молодий. Швидко регенеруєшся.
- Дякую, - Брюс продовжував пити чай.
- Так, залиши трохи. Що ти будеш пити після сніданку?
- Добре.
Погодувати себе самостійно хлопець не міг, бо тарілку, звісно, можна було поставити на груди, але орудувати виделкою в такому положенні складно. Тому Діана взялася годувати Брюса.
- Слухай, а ти не розмірковував над тим, хто міг на тебе напасти?
- Міркував, мені здається, що це Джером, - Брюс дожовував шинку. - Оскільки в момент нападу в маєтку перебували я і його брат. А ти, гадаю, знаєш, яка мотивація у Валески вбити нас.
- Мг, так, розумію. А інших кандидатів немає? - Діана поставила запитання, опустивши погляд на тарілку в лівій руці, вона виделкою відрізала частину яєчні для Вейна.
- Думаєш хтось іще міг таке вчинити?
- Не знаю. Думала, у тебе багато ворогів.
- Хм... але в інших немає мотивації громити мій будинок і вбивати мене.
- Тобі видніше.
Після того як Діана віднесла посуд у кухню, вона лягла на подушку з лівого боку від Вейна.
- Сніданок був, а десерту не було... - Діана дивилася на стелю, лежачи мотиляючи ногами.
Брюс із нерозумінням подивився на неї. Вона, виявляється, в лівій руці тримала круасан із полуничною начинкою, який був для її мами. Мати дівчини відмовилася їсти його і наказала доньці принести булочку Вейну.
Діана не розповідала таких подробиць, оскільки знала, що Брюс ні за що не з’їсть те, що призначене для інших.
Він зрадів такому сюрпризу. А після отримав ще одну порцію приємностей, коли дізнався начинку. Полуниця - улюблена ягода Вейна, Діана здогадувалася про це. Він купував собі тільки полуничне морозиво. А заради полуниці в цукрі мільярдер, здавалося, був готовий зробити все.
***
Капітан Джеймс Гордон сидів у своєму кабінеті, перемовлявся з окружним прокурором Гарві Дентом. Темою розмови була корупція в поліцейському департаменті.
- ... і тому прошу Вас звільнити всіх цих двадцяти трьох співробітників, - Дент посунув до капітана список викритих у корупції поліцейських.
- Добре, я розгляну Вашу вимогу, - Гордон відсунув документ до прокурора.
- У сенсі? Ви маєте виконати її негайно!
- Ну добре. Припустимо, я виконаю цю вимогу, але де я знайду нових людей? Відділ кадрів порожній. Ми просимо надати нам час до моменту, коли охочих зайняти ці двадцять три місця буде стільки ж.
- Ми можемо відтермінувати вимогу. Ви вражаєте штат боротьбою з корупцією в правозахисній сфері. Лише за півроку кількість корупціонерів у Готемському департаменті поліції зменшилася на тридцять два відсотки. І всі ці вільні місця були зайняті новачками?
- З труднощами. Ми поступово звільняли корупціонерів, щоправда, не всі вони отримали покарання... Ну, це не наша галявина, ми туди лізти не будемо. Особисто я вплинути на діяльність судових органів не можу... - Джим згадував, що він хотів сказати. Найважливіше забув...
- Постараємося з цим щось зробити, - Дент прикусив верхню губу. - Не тільки одна поліція загрузла в корупції, - прокурор стиснув плечі.
- Так от, - пригадав, - ми готові звільняти не одразу, а тільки тоді, коли знайдемо гідну заміну.
- Нас це, в принципі, влаштовує, - Гарві скривився, крутячи пальцями.
Раптом дисковий телефон Гордона задзвонив.
Джеймс підняв долоню, тим самим вибачаючись за несподіваний виклик під час розмови з Гарві. Той схвально кивнув.
- Так? - почав розмову капітан. - Хто це?
Він був готовий кинути слухавку, але цей голос йому здався таким знайомим, бажаним, рідним...
