Містика забуття: слідуючи за потойбічним.Найперша пригода:
Ще один вечір після занять. Подруги неспішно гуляли вуличками, говорячи про своє. На очі їм трапило щось чорне і невеликих розмірів, що мирно лежало на асфальті.
- Диви, чийсь телефон, - вказала на знахідку Лаор.
- Заберем? - запропонувала Сай.
- Швидше продамо, або, для початку, спробуємо повернути власнику.
Дівчата присіли навпочіпки, щоб роздивитися краще, в якому він стані. Загребущі ручки Лаор потяглися до пристрою. Тільки він опинився у руках, дівчата повернулися у стійку позицію. Вони все міркували, що саме з цим робити. Розглядали, вертячи чорний корпус старої моделі сенсорного телефону. На вигляд, купили пару тижнів тому, Лаор натиснула на кнопку включення. Їх привітала мила картинка на екрані блокування, цифровий годинник, а в нижній частині кнопка доступу. Колишній власник нехтував своєю конфіденційністю, бо після проведення пальцем по екрану, система впустила нових користувачів до робочого столу. Дівчата поцікавилися, що може зберігатись у пам'яті пристрою. Меню практично порожнє, лише додатки, які початково надані розробником. До галереї завантажені картинки з інтернету. У контактній книжці декілька номерів: Шеф, Сантехнік та ще пара людей, з якими міг спілкуватись попередній власник.
- Так що думаєш, продаватимемо? - запитала Лаор.
- Він виглядає новим, може щось за нього отримаємо. Я знаю, що брати чужі речі не виховано. Але нам з тобою грошенята не завадять. Наприклад, на камеру. Наші телефони не все здатні побачити у пітьмах. А без ліхтарів, як сліпі кошенята.
- Можливо, у нього камера краща… - Лаор хотіла знайти більше аргументів для власного заспокоєння, котрі виправдають їх рішення.
Подрузі приглянулася думка:
- Тоді візьми його, та й перевір, - стала у ділову позицію Сай.
- Я?! Якого дідька я постійно маю тим займатися? – Лаор глянула на подругу з подивом.
- Від чого тобі лячно? Не привидів шукаємо, - Сай усміхнулась, а після виставила вперед руки, косплеючи зомбі, і низьким голосом викотила свій жарт, - Уууу, духи розгніваються, коли дізнаються про те, що ми взяли чужу річ, лежачу на пустій вулиці, - хоча момент для страшної історії втрачений від самого початку, Сай залишилась задоволена від реакції подруги.
Лаор прошипіла у відповідь і запропонували все ж подзвонити тому Шефові, тільки після діяти за обставинами. Набрала потрібний номер і поставила на гучномовець. Донеслись гудки. Перші, другі, п’яті. Ніхто не відповідав
- Який зайнятий, - розбухтілася Сай, - а ми хотіли по-доброму, повернути знайдене.
Лаор вимкнула телефон і сунула у кишеню. Зателефонують пізніше.
Після школи кожного учня чекає неминуче – домашнє завдання. Лаор повернулась додому. Вона здивувалася відсутності батьків на кухні. Вже темно, подруги гуляли довше аніж дозволено. Лаор хмикнула, зняла куртку, перевзулася і віднесла речі до кімнати. Обід, перегляд відео, перевірка власних успіхів у ведені каналу. Деякі коментарі лишали бажати кращого. Хейтери та диванні критики вважали, відео всього на всього, монтажем чи постановою.
- Як і очікувалось, - буркнула Лаор, закінчивши обід.
Тільки вони знають – все показане чиста правда.
Завдання самі себе не зроблять, подумалось дівчині, і добросовісно почала вивчати записи у щоденнику. Через якийсь час рознісся дзвінок телефону. Мелодії електрогітари та ударних заполонили кімнату.
- Алло?
З трубки долинув стурбований жіночий голос:
- Хоня, мила, ти дома? Я забула тобі сказати, нас позвали друзі у гості, з ночівлею. У холодильнику є… - жінка у спішці багато хотіла сказати, однак її перебили.
- Мам, усе добре. Я вдома. Холодильник я й сама можу перевірити. Якщо у чомусь не розберусь, то перенаберу і запитаю. Ти ж знаєш, - Лаор відповідала, не відриваючись від нудної писанини.
- Я хвилююся… Раз все добре, то добре. Цьомки, бувай.
Лаор хотіла відповісти взаємно, але з динаміку доносилися звуки кинутої слухавки.
На годиннику пізній вечір. Дівчина закінчила всі свої справи на сьогодні. Щодо нових невдалих спроб додзвонитися до Шефа, відписала подрузі. У відповідь отримала нагадування о необхідності перевірити камеру. У випадку її безнадійності – продати комусь телефон.
Лаор забула про принесену з собою річ. Дістала з кишені куртки і ввімкнула камеру. Умови слабкого освітлення розкривали найгірші сторони цього пристрою. Шуми, безліч деталей при всьому бажанні не розрізнити, а місцями суцільна чорнота. Дівчина дістала свій телефон і ввімкнула ту саму програму, для порівняння. Якщо камера її телефону, у пітьмах вловлює деякі контури, то знайдений – зовсім нікуди не годиться. Лаор сіла за своє робоче місце і збиралася вислати результати спостережень.
На екрані горе-телефону висвітилось повідомлення від прихованого абоненту. Воно одразу зникло, тільки Лаор зауважила наявність іконки. Дівчині думалось: *Комусь нема чого робити посеред ночі*.
Пальці надрукували з клавіатури кілька речень у чаті. Відповідь прийшла на телефон у вигляді дзвінка:
- Ти впевнена, що приходила смс? – долинув голос подруги.
- Більш ніж впевнена. Воно зникло, я прочитати не встигла. Висвітилось біле поле і потім зникло.
- Жах який. Добре, завтра обговоримо. Па-па.
Наступного дня батьки знову попросили доньку, побути самостійно ще один день. Дівчина хотіла запитати про тих цікавих друзів, котрі кличуть посеред тижня. Та й не накладно це батькам? Може чого трапилось, а говорити не хочуть? Лаор хотіла б вже звинуватити у всій містиці знайдений телефон. А після коротких обмірковувань відкинула здогадки о переслідуючих її паранормальних явищах. То звичайна електроніка і все інше – суцільне співпадіння. Ось батьки повернуться додому, вона одрзу все розпитає.
Вночі на знайдений телефон знову прийшло повідомлення, тепер Лаор встигла прочитати:
- Привіт, давай зіграємо?
- Здається, ми граємо від учора, - усміхнулась Лаор у відповідь і потянулась за своїм пристроєм, щоб написати подрузі.
Іконка вказувала на відсутність користувача онлайн. Дівчина озлобилась. Сай відійшла у справах, коли так потрібна для вирішення її проблеми. Вона єдина людина, котра повірить таким розповідям. Ще б вона не вірила, після пережитого.
Наступних звісток на мобілку не надходило. Це сто відсотків чийсь жарт, - подумалось Лаор.
Не заздрю попередньому власнику, якщо його частенько дошкуляли такі особини. Може пристрій тоді не втраили, а позбулися? З іншої сторони, він міг замінити сім-карту, якщо чорний список не допоміг.
Дівчина глянула на годинник і не збагнула, коли прийшла ніч. З цією домашкою й телефоном цілком забракло часу на себе. Добре мати розуміння про завтрашні вихідні. І все ж, душ та довгоочікуване ліжечко лишаються у пріоритеті.
Лаор насолоджувалась теплою ванною, повністю понуритись у свої думки перешкоджало виключно мерехтливе світло . Спочатку лампочка легко тріщала і змінювала яскравість, як при невеликих перепадах напруги. В кінці це виглядало, наче хтось бавиться з проводкою. Лаор вийняла пробку з ванни і потроху почала виповзати. Якщо світло згасне, краще до цього часу бути під ковдрою. Невідомі сили перестали грати з електрикою. Простягнувши руку до рушника, стягнула його і почала протирати обличчя. Щойно відтягнула тканину від себе, не одразу повірила своїм очам.
- Я що, осліпла?! - прокричала Лаор.
Деякий час дівчина залишалася нерухомою. Потрібно дочекатись, поки очі звикнуть до темряви. – Ні, спокійно. Звичайно, я не осліпла. Але яким чином вибратись з ванни в пітьмі? - Відразу так і навернутися на мокрій підлозі можна, розбивши голову, а то ще гірше - розбитись на смерть.
Лаор повільно переставляла ноги, а руки витягнула вперед, щоб дістатися до дверей. Плавно переміщуючись по кімнаті, ногою зачепила корзинку для білизни. Краєм стегна відчула холодний дотик невідомого об'єкту. То умивальник, - хотіла заспокоїтись Лаор, згадуючи розташування предметів. Мозок не бачив всієї картини і періодично домальовував образи самостійно. Кілька крапель впали на поверхню ванни, створюючи неприємне відлуння. Нога пнула нову річ, від чого пластикова ємкість від’їхала зі свого звичного місця. Руки нащупали дерев’яну поверхню. Невже, а от і вихід. Пальці плавно ковзали по лакованій поверхні, у пошуках ручки. Пульс почастішав, мозок створював додаткову паніку, вигадуючи різноманітні сюжети, де назавжди залишиться замкнена у кімнаті. Ручка наче зникла зі свого місця розташування, лишивши замість себе гладку поверхню. З полиці впав маленький предмет, гучно грюкнувши пластиком об плитку. Лаор зробила глибокий вдих і після видих, намагаючись прийти до тями. Навіть так, чутно протяжний віддих. Ще раз набрала повітря у легені, цього разу якомога більше. Додаткова секунда затриманого дихання, сподіваючись на заспокійливий метод. Але очікувана тиша не настала. Чийсь подих звучав у кімнаті, не схожий на звук людського переляку. Утробні, грубі вдихи невідомого походження не дозволяли серцю заспокоїтися. Пролунав бридкий скрегіт по склу, ніби від пазурів чи іншого гострого предмета. Руки в паніці бігали по дверях. Мозок завзято твердив - десь поруч має бути проклята ручка, не можна ризикувати шукаючи надто високо чи надто низько. Звуки невідомого створення чи наростали, чи наближалися. Нутро виверталося, даючи всякі підказки у тому, якщо забаритися, її обов'язково наздоженуть. Нарешті замок знайдено, отже трохи вище має бути ручка. Двері з гуркотом влетіли в стіну. Лаор вискочила з ванни та понеслась до кімнати за телефоном.
- Все це гра уяви. Це гра уяви, – повторювала собі Лаор.
Дівчина похапцем закрила двері і кинулась дзвонити подрузі. Кімната здавалась більш освітленою, аніж санвузол - до стола дістатися було легше. Поки телефон видавав гудки, з-за дверей доносилися дзвінке хлюпання. Босі, мокрі ноги невпопад пресувались у напрямку кімнати. Гудки продовжувались. Лаор з панікою в очах дивилася на двері. Будь-ласка, не чіпай ручку і не заходь. Мене тут нема, - благала вона. До очей підбігали сльози, а кроки зближувались.
Може, це дійсно проява жарту мозку, і фактично там нікого немає. Вода тяжко капає з-під крану, лунаючи зловісним шепітом. Лаор не витримала, кинула слухавку, ввімкнула ліхтарик і перебираючи ногами, доповзала до шафи. Зняла вільний дерев’яний вішак. Так само повільно направилася у бік дверей. Якщо це моя фантазія, то зараз я відкрию і там нікого не буде, - подумки продовжувала заспокоюватися Лаор.
Ручка поволі поповзла униз, а двері повільно відчинились. Глянула спершу одним оком, щоб у крайньому випадку замкнутися назад. Потім всю голову просунула в отвір. Згідно з передбаченням – нікого. Дівчина зітхнула, опустила вішалку, відчинила повністю двері і стала в проході. Вона могла дозволити собі розслабитись тільки після повного огляду всіх проходів у квартирі. На контрасті з цілковитою тишею, кожен рух видався гучним. Частина коридору лишалась у темряві і якби не ліхтарик телефону… Холод пробігся по шиї дівчини і одразу прозвучали хриплячі вдихи, справа від дверей. Лаор відскочила від загрози зі сторони, її погляд прикувався до півмертвого дзеркала. Відображення припинило спроби прийняти властиву йому людську подобу. Зітліла шкіра та венозні гілки, наповнені мерзенним чорним слизом, безладно пронизували плоть. Вони пульсують і звиваються, наче щось живе. Потвора мала викривлені, запалі риси обличчя, нічим не схожі на людські. Порожні очниці, що сочилися чорною поганню, дивилися на дівчину, випромінюючи крижану жорстокість.
Телефон випав з рук на підлогу, створюючи протверезний шум. Потвора відволіклася на звук і мерехтіння ліхтаря, в той час Лаор сильніше стиснула вішалку в руці. Зашкалюючий адреналін і бажання вижити, змушує робити те, що в звичайній ситуації і не подумається. Вішалка прилетіла у відображення, де була голова створення. Дзеркало на всю вкрилося величезними тріщинами, а його уламки потроху обсипалися на підлогу. Після дзеркало впало разом із кріпленням у стіні.
Лаор спішно підібрала телефон, схопила взуття, накинула куртку і намацавши ключі, кулею вилетіла з хати. Насамперед здійснено дзвінок Сай. Стурбована подруга намагалася розібратися, чому їй дзвонили так пізно.
- Сай, будь ласка, розбуди маму. Заберіть мене, - захлинаючись сльозами, просила Лаор. - Потім поясню, будь ласка. Я не можу залишатися тут! У мене тут жах!
Незабаром приїхала подруга з мамою. Ті поставили багато запитань, особливо Мама. В результаті вона вирішила - у дівчини трапилася панічна атака від стресу через навчання. Або через те, що батьки залишили на кілька днів одну. Лаор намагалася застерегти Маму, просила не йти туди, але та не слухала. Двері від злодіїв повинні бути замкнені, а почуте до цього, звичайні вигадки заплаканої дівчинки. Сай та її мама завзято просили зателефонувати батькам та попередити про ночівлю за межами будинку. Лаор погодилася, так і відповівши на запитання переляканих дорослих: *мам, все добре. Просто хочу переночувати у подруги. Так, серед ночі. Точно добре. *
Наступного дня, зателефонували батьки Лаор, з такими ж вчорашніми питаннями. Дочка намагалася роз’яснити ситуацію, не вдаючись у подробиці, а здебільшого додала - їй було страшно одній.
Подруги повернулися до будинку, де сталося потойбічне явище. У коридорі на них чекало розбите дзеркало і відкинута убік вішалка.
- Сім років невдачі тобі, подруго, - пожартувала Сай.
- Велике спасибі, - іронічно відповіли їй.
Надвечір з новин виявилось, що в місті відбулися серійні вбивства. На фотографіях знята та сама вулиця, де раніше знайдено телефон. Дівчата кинулися надвір, під приводом погуляти. Телефон розбили десь у тихому місці та викинули.
- Надійніше буде спалити, - запропонувала Сай.
- До тебе переїду, якщо щось знову вночі з'явиться. - жартувала Лаор.
Наступна пригода:
