Коли вже з'явиться воно?
Он те велике й тепле,
Досяжне щастя в формі кола.
Без нього холодно й сумно.
Минають дні мої життєві.
Пам'ятаю той момент,
Першу зустріч і кохання.
Як радісно шпурнув я уперед.
Від хвилювань втрачаючи свій розум.
Не обійшлося без болю, звісно.
Та й грець би з ним.
Ще б ударявся сто разів,
Аби побачити це знову.
Тож чому ці велетні могучі...
Із силою ховати світ у ніч.
Вбивати помахом кінцівки.
Чому всі зникли з свого лігва?
Невже життя їх меньше за моє?
Чи взяли із собою спалах мого серця?
Унесли в далечінь,
Де комасі й не насниться.
Не хочу хутро велетнів я їсти.
Не гріє більше те кохання.
Зостався тільки небосхил,
Той, заборонений старцями.
Минають злічені години.
Знаю де шукати моє щастя,
Та чи долечу я до нього...
© DeadNeko 2026
