Міф
Морфей мені не друг,
Він став моїм прокляттям,
Ці марення нічні — мої кати,
Я наче Прометей, а сни мої - орел.
Макарія вже не допоможе,
Не бачити мені, блаженну смерть.
Буття уже — царство Аіда,
А я лиш смертний у журбі.
Хвиля болю та печалі
Немов навмисно йде на мене,
Ковта мене неначе Кракен,
І залиша лиш крові слід.
Раґнарьок
Понуро дивлячись в млу,
Я очікую постать хитку,
Білу, пряму та дуже чітку
Вона наче Наґльфар у полоні,
У полоні моїх почуттів
Що гризуть мене наче мерці.
Моя весна не настала вже в третє,
Геймдалль в ріг протрубив,
І себе я побачив в портреті
Я свій зустрів Раґнарьок.
Він спопелив мене до кісток.
