Два ліхтаря світило на дорозі,
Освітлюючи два шляхи,
Один ішов далеко прямо,
Інший ж вів у темряву безоднні.
Стою на чортовому роздоріжжі,
Закопуючи скриньку металеву,
На центрі цих доріг, щоб поговорити —
З демоном контрактів темних.
Що за душу матір годен він продати,
Та сил - йому вже не займати,
Скількох ж ти дурнів погубив таких як я,
Сотня, дві, а може тисячі й мільйони?
Ну що ж, я буду мільйон-першим!
Тим що втратили у цьому світі все -
Рай давно вже не потрібен,
Їм буття гірше від пекельних мук,
Бо може хоч там, вони не будуть на одинці,
Зі своїми клятими думками,
Що їх пронизують від дня до дня,
Карбуючи їх стержні і фундамент,
Що так поволі будували ми в собі,
Коли могли надіятись лише на себе,
Коли ми їли біль й страждання,
Як кульки з молоком в сніданках.
