Мене пробирає гнітючий біль,
Я про нього забув був на десять хвилин,
Він кружляє довкола суворих днів,
Жалючий й терпкий розгорається гніт,
Як отрута повільна він огорта,
Душу і тіло моє він зжима,
Я ціпінію від нього як немовля,
Первозданного страху це почуття.
Моменти між тортурами життя - найважчі,
Бо залишають тебе наодинці з думками,
Коли воно вивертає твої внутрощі - ти відчуваєш вагомість буття, а без цього як шмат від куска.
Дві риби плавають в ставу
Два ліхтаря світило на дорозі
Кров досі серце качає
Останній голос, що не лякає — а благає. Його не почули, бо правда звучить тихо. Він не ламає — він відкриває двері, за якими — троянда, тиша й труна. Не міф, не мара. А той, хто ще досі поруч.
Пам'ять про польські злочини,В серці горить, як вогонь,Візьме кожен з нас на плечі,Ту тягарну, страшну зброю.
Текст говорить із читачем, та питає та спонукає до дій, в часи засмічення простору наших очех та гною наших несформованих поглядів
Останній голос, що не лякає — а благає. Його не почули, бо правда звучить тихо. Він не ламає — він відкриває двері, за якими — троянда, тиша й труна. Не міф, не мара. А той, хто ще досі поруч.
Пам'ять про польські злочини,В серці горить, як вогонь,Візьме кожен з нас на плечі,Ту тягарну, страшну зброю.
Текст говорить із читачем, та питає та спонукає до дій, в часи засмічення простору наших очех та гною наших несформованих поглядів
