Прожектори вмирають повільно,
розсипається сенс у кожному згаслому дні,
мов сипучий пісок, крізь долоні німі,
щось наближається впевнено і невпинно.
Червоним намистом сипляться роки,
грімницями стеляться ехо розмов,
в яких необачними, смілими кроками
звільняв своє серце від пут і оков.
На межі між уявним та справжнім тримав рівновагу,
відпустивши думки на царину мрій,
і усе найдорожче поклавши на ваги,
розгорався у герці душевних стихій.
Нашкребти б того світла у згадках минулості,
відкупорити щастя і пить до нестями,
без вагань розігнатись й всім серцем зануритись,
та не все розміняти у світі думками.
На темнім полотні, блакитними та білими нитками,
востаннє вишию сузір'я зі своїх думок і згаслих мрій.
Все, що не заллєш вином й не затуманиш цигарками,
залишу я на спадок років й в колиску зімлілих стихій.
Погляну востаннє на вірші з минулого, німі бутафорії,
зупинюсь лиш на мить, повернусь наостанок,
і прошепчу: "Цікава історія, цікава історія"
й крадькома усміхнувшись, попрямую назустріч прийдешньому ранку.
♫ Max Richter – Dream 3 (In the Midst of My Life)
