Життя іде.
Сонце яскраве
барвами по небу розквіта.
Хмари з'єдналися в химерні силуети.
А вітер в танці грається з травою,
та листям ніжно шарудить.
Та все не те,
і сонце тьмяне,
не таке насичене життям.
Хіба ж воно завжди таким було?
І хмари, наче сіра пляма,
пливуть по небу,
та й нехай.
Та вітер вже не окриля,
лиш теплим бризом
лагідно проходить повз,
мов незнайомі.
Куди ж все ділось?
Хіба це бачу тільки я?
Чи ж всі довкола лиш вдають,
що все нормально?
Так хочеться кричати:
Верніть мої щасливі дні!
Та хто їх вкрав і де шукати?
Мені набридло вже чекати.
Холодні дні пливуть повз мене,
а я лиш збоку споглядаю,
як замерзаю.
