В серці діра,
Як в морі вода,
Стала частиною мене.
В агонії минають роки,
Та вперед ведуть мене ноги.
Куди ж я йду?
Навіщо я йду?
По лезах танцюючи,
До смерті крокуючи.
Сміюся я,
Та не тому що смішно,
Тому що боляче!
Чому ж не кричу, не плачу?
Бо ніхто цього не побачить!
Під маскою посмішки
Кровоточить діра.
Колись це побачать,
Та мене вже нема.
(Останнім рядком було сказано про зміни людини, а не трагічний кінець хоча кожен може вільно інтерпретувати по своєму.)
А для чого?
Не веселий віршик
Аматорський вірш про втрачене щастя та та крик душі
Ми живемо у світі, що швидко змінюється, і здатність переосмислювати власні переконання стає важливішим за накопичення знань.
Я прокинувся без голови посеред темного лісу. Місяць вихоплював клаптики землі між чорних стовбурів древніх дубів. Мої руки липкі від крові, на пальцях подекуди зірвані нігті. Обіля мене на колінах молиться монахиня Церкви Апокаліпсису.
Ми живемо у світі, що швидко змінюється, і здатність переосмислювати власні переконання стає важливішим за накопичення знань.
Я прокинувся без голови посеред темного лісу. Місяць вихоплював клаптики землі між чорних стовбурів древніх дубів. Мої руки липкі від крові, на пальцях подекуди зірвані нігті. Обіля мене на колінах молиться монахиня Церкви Апокаліпсису.
