Дві риби плавають в ставу,
Вони одвічні дві красуні,
Це ж доленосні рибки Кої,
Що плавають туди сюди,
Одна як білий сніг гірьский,
Друга чорнюща як безодня,
Вони частинки тої долі,
Що відчиння частини голі,
Тих темних епізодів,
Що мене спідка в дорозі,
В якій себе убити намагаюсь я,
Та не доводжу діло до пуття,
Я застигаю як вощані фігури,
Що замерзають просто від повітря,
Мене не гріє вже та дума,
Про життя звичайне і крицеве,
Не хочу я топитися в болоті,
В цій гнилій смердючій трясовині,
Де комарі літають і мене зжерають,
Напиваються від свого чрева,
А потім помирають, від крові чорної моєї,
Гнилої, бридкої і тугої,
Та що вбити може без турботи,
Залишаючи лиш клапті плоті.
