Хочеться писати про скороплинність літа, про мокру осінь і холод зими...

В той день, коли ти нарешті наважишся мене вбити, скоріше за все я не буду опиратись...

ти ламаєш собі кістки і рвеш сухожилля, в надії заглушити свій внутрішній нестерпний біль...

здається, що заспокоїлась здається, що пройшло мариться, що то було не зі мною і взагалі я все вигадала...

І  ти шукаєш для розмов відкриті необтяжені смутком душі Вдаєш, ніби все добре і ти нормальна...

Вчора наснилась повня, а поряд іще одна...

Що робити, коли навпіл...

Хто ця істота, що дивиться на мене?

У тиші густій, невимовно болючій Сповзаєш по стінам краплинами бруду Ти плачеш, кричиш, та не будеш почута Ти будеш покинута, будеш забута...

В моєму домі ідуть дощі. Без спину. Без пауз. І вже по литки у ньому води Прозоро-чистої набралось...